Цілком природно, що при такому широкому використанні радіоактивних ізотопів з кожним роком зростає число людей, що працюють з ними. В зв¢язку з цим виникла необхідність вивчення питань захисту осіб, які працюють безпосередньо з радіоактивними ізотопами, а також населення, що живе поряд з підприємствами, які використовують, переробляють або зберігають радіоактивні речовини.
Широке використання енергії поділу і синтезу ядер стимулювало розвиток такої галузі знань, як радіаційна безпека. Вона займається розробкою ефективності системи контролю рівня радіації, визначенням допустимого рівня опромінення, розробкою методів колективного та індивідуального захисту від впливу радіації, питаннями створення умов безпечної праці з радіоактивними речовинами.
Відомо, що дія на людину великої кількості теплової, механічної, електричної енергії і ряду хімічних речовин може порушити нормальну життєдіяльність організму, а іноді призвести до смертельних наслідків. Іонізуючі випромінювання також у відповідних дозах чинять шкідливу дію на організм людини чи призводять до смертельного випадку.
На відміну від теплоти, звуку чи світла іонізуючі випромінювання недоступні органам чуття людини. Людина не помічає навіть згубного переопромінення. Якщо за інших обставин вона може зорієнтуватись і вжити відповідних застережних заходів, то в цьому випадку без спеціальних приладів не зможе судити про наявність радіації, про її рівень, а також про те, що їй загрожує небезпека.
Проблема радіаційної безпеки особливо загострилася в 40-і роки, коли почалося практичне використання енергії атома. На першому етапі (кінець 40-х і початок 50-х років) поставлено задачу захисту персоналу, який безпосередньо працював з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання.
Тоді аналіз нещасних випадків дозволив встановити числове значення разової смертельної дози γ - випромінювання — приблизно 600 Р.
Дозу в 1 ренген створює джерело радія масою 1 г на відстані 1 м за одну годину. Аналізами було встановлено, що шкідливі ефекти ні разу не проявлялись при короткочасних гострих опромінюваннях дозами менш за 1000 ренген.
Для того щоб виключити шкідливу дію іонізуючого випромінювання, необхідна Особлива дисципліна і спеціальна організація робіт.
Іонізуючим випромінюванням називається будь-яке випромінювання, що прямо чи побічно викликає іонізацію середовища (створення заряджених атомів чи молекул). Іонізуючі властивості мають космічні промені, природними джерелами іонізуючих випромінювань на землі є розповсюджені на ній радіоактивні речовини. Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених часток, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи.
Серед ядер, що трапляються в природі, не всі стійкі. Деякі з них можуть самочинно перетворюватись в інші ядра, причому це перетворення супроводжується виділенням великої кількості енергії у вигляді різного роду випромінювань.
Таким чином, явища радіоактивності полягає в самочинному поділі ядер деяких нестійких елементів з утворенням нових ядер. Цей поділ радіоактивних ядер супроводжується випромінюванням. Найважливіші компоненти радіоактивного випромінювання: альфа (α), бета (β) частинки, гама (γ) випромінювання і нейтрони.
Альфа-частинки являють собою потік позитивно заряджених ядер атомі в гелію. Ці частинки розповсюджуються в середовищах прямолінійно, створюючи на своєму шляху іонізацію великої щільності. Швидкість розповсюдження цих частинок становить 14000...20000 км/с. Вони мають низьку проникаючу здібність в зв’язку з порівняно великими розмірами (вони більші за електрон у 7200 разів). Довжина їх пробігу невелика: в повітрі 20...110 мм; у біологічних тканинах - 30...150 мм; в алюмінії -10...69 мм. Цей вид випромінювання спостерігається переважно в природних радіоактивних елементів (радій, торій, уран, плутоній та ін.).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.