Пан Забуга ставить питання: "Невже ми хочемо повторити гіркий приклад розцерковлення нашого суспільства? Чи варто продовжувати йти по цьому згубному, помилковому шляху світової політики? Ідеал Римської імперії як держави "хліба й видовищ" уже два тисячоліття продовжує хвилювати уми будівників "земного раю". І при цьому усі чомусь забувають кінець цієї імперії. Якщо ми не бажаємо для нас подібної долі, то не повинні поспішати підставляти свою спину під універсальне сідло світової глобалізації. І дуже важливо чути з вуст еліти нації визнання того, що без Православ'я існування України проблематичне. Це означає, що в нашої Батьківщині ще є шанс реально зберегти статус незалежної самобутньої держави" [11, с.9]. В українських архетипах збереглися психологічні риси романтизму, віри у перемогу Добра, поміркованості, ідеалізації природи. Багато в чому вони виховані століттями православної традиції, представленої на наших теренах канонічною УПЦ та УГКЦ. Але світ змінюється. Не можна не погодитись з Б. Глотовим, який вважає, що традиційні риси українського менталітету в сучасному світі необхідно врівноважувати критичним ставленням до світу, практицизмом, громадською і політичною активністю [10, с.35]. Церква також вимушена пристосовуватися до зовнішніх змін, коли встановлюються нові правила міжнародних і регіональних відносин в період глобалізації, яку не можна відкинути, це — об'єктивний процес. Питання в тому, як глобалізація вплине на традиційні духовні цінності народів, чи можливий глобалізований Бог.
Вже згадуваний нами П. Коельо в своїй сповіді виказує хвилювання, що ідея глобалізації економіки може перетворитися на ідею глобалізації Бога:
"Меня пугает и идея стандартизированного Бога, устраивающего всех, безличного... Сообщество верующих должно складываться из свободных, оригинальных, отличающихся друг от друга личностей, каждая со своим духовным богатством..." [З, с. 116 — 117]. Саме тому Італія пропонує внести до проекту майбутньої Конституції Євросоюзу ідею, що народи Європи об'єднуються на основі християнської віри. Але саме ця пропозиція є однією з підстав гальмування процесу прийняття Конституції ЄС. Можливо, бразильський письменник-філософ перебільшує небезпеку глобалізації, але, на наш погляд, в кожному новому поколінні українців церква навіть в глобалізованому світі разом з сім'єю має продовжувати традицію, поглиблювати розуміння в суспільстві наших ортодоксальних догматів і християнської моралі як основи духовності, культури та незалежності нації.
Наш опонент може спитати: а чому саме Православ'я; може, й насправді вже треба об'єднати світ, в якому діяльність людей та держав все більше підпадає під підприємницькі принципи отримання прибутку, на так званому "мінімумі Вищої Тайни"? Коли б життя релігій зводилося до людських дій та зусиль, то можна було 6 визнати екуменічну рівність релігій.
Різні релігії в багатстві своїх обрядів виказують благоговіння людини перед єдиним Богом. Якщо б релігія була лише людською діяльністю, вона була б просто частиною людської культури, а право культури на багатоваріантність безспірно. Але релігія є дещо вище, ніж культура, тому що релігія — не просто людська діяльність. Відомий диякон РПЦ, професор А. Кураєв пише: "Религия — это взаимная связь, диалог, и в ней есть нечто, что Иная сторона сама сообщает о Себе... Он выходит из своей непостижимости, приближается к людям, говорит к нам и действует "посреди нас". И именно с этой, нечеловеческой, не субъективной стороной религии связано самое главное в мире религии" [16, с. 11, ІЗ]. Вірні Православної церкви разом із зазначеним автором усвідомлюють, що в розумінні православних жертва Христова і діяння Христа в наступній людській історії, якій Він залишив не тільки Писання, не Римського папу, а Самого Себе, і робить Православ'я істинною релігійною традицією. А істина не може загубитися під тягарем глобалізації.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.