Теоретичні та методичні аспекти поняття «фізична рекреація», страница 5

Важливу роль у розвитку первісних людей відігравали елементи фізичного виховання. Власне, як засвідчують дослідники, виховання у первісному суспільстві переважно і було фізичним. Використання різноманітних допоміжних засобів для існування вимагало нових навичок координації рухів, а також відповідного розвитку фізичної сили, витривалості, спритності. Поступово людина вдосконалювалася фізично й удосконалювала свої засоби для полювання, військових походів тощо.

Первісні елементи фізичної культури виконували численні функції.

Головними з яких були:

-  рекреаційно-забавна гра;

- утилітарна (приворожування врожаю, погоди, доброго полювання);

- культово-релігійна чи магічна (вплив на невідомі потойбічні сили);

- виховна (вдосконалення необхідних моральних і фізичних якостей людини).

Первісні форми фізичної культури характеризуються бажанням людини брати участь в ігровій діяльності, що обов’язково супроводжується руховою активністю. У подальшому розвитку фізичної культури (і рекреації) суттєву роль відіграє релігійно-культова сфера життєдіяльності суспільства.

У цьомі процесі рухливі ігри, фізичні вправи є невід’ємними органічними елементами магічних і культових дійств, якими супроводжувалися всі без винятку важливі для тогочасного суспільства події.

Ці заходи можна вважати першими проявами рекреації.

У житті стародавніх слов’ян виконувалися обрядодії (обряди). Їх проведення тісно пов’язувалося з руховою активністю, різноманітними іграми. Обряди присвячували релігійним торжествам. За відомостями В.О. Рибакова, в Україні існував побутово-релігійний календар як цілісна система народної культури.

Оригінальною формою рекреаційних розваг української молоді була "вулиця". Вона починалася від Великодніх свят і тривала все літо. "Вулиця" збиралася в певному, заздалегідь визначеному місці – на майдані посеред села, зеленому лузі над річкою, на леваді.

До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалися роботи – тільки в неділю та святкові дні. На "вулиці" дівчата водили хороводи, співали і танцювали. Хлопці переважно забавлялися рухливими іграми та боротьбою (дужанням). Поширеними були також змагальні вправи – двобої.

Із середини вересня на зміну "вулиці" приходила нова форма проведення дозвілля та відпочинку – вечорниці. Вони були таким собі клубом української молоді. Різновид вечорниць – "досвітки", коли молодь забавлялась до "третіх півнів". Історики свідчать, що найкраща музика, танці, пісні, все багатство народних засобів духовного й фізичного виховання виникли саме завдяки зазначеним колективним формам спілкування.

В умовах міста існувало більше можливостей для розвитку рекреації тому, що існувала значна кількість навчальних закладів, де зосереджувалася молодь, а відірваність від природного середовища, обмеження діяльності на дозвіллі міськими забудовами стимулювало потяг до природи.

Традиційними в Україні були весняні рекреації молоді, що відбувалися щорічно 1, 16, 30-го травня. Після ретельної підготовки групи молоді вибиралися у ліс, на берег річки, де проводилися всілякі ігри, забави, розваги. Все це сприяло поліпшенню не лише тілесного і психічного здоров’я людини, а й сприяло пробудженню так званої "життєвої енергії", святкового настрою, задовольняло природне прагнення людини до рекреаційної та змагальної діяльності.

Отже, із розвитком засобів і форм фізичної культури у різні історичні періоди розвивалася й рекреаційна діяльність. Уже тоді люди звернули увагу на позитивний вплив відпочинку й ігор на лоні природи.

Історія розвитку рекреаційної діяльності за кордоном. Рекреація активно розвивалася ще в часи міст-держав стародавнього світу. Часто городяни виїжджали на прогулянки, полювання, для проведення турнірів за межі міст. Ці заходи можна вважати першими проявами рекреації.