Теоретичні та методичні аспекти поняття «фізична рекреація», страница 11

2)  від того, як виконується певна фізична вправа (вихідне положення, інтенсивність, загальна тривалість чи кількість повторень, тривалість і характер відпочинку між повтореннями тощо).

3)  від мотивації та емоційного стану людини. Коли вправа виконується свідомо, зі задоволенням, її позитивний вплив на оргнізм глибший, коли ж без зацікавленості, примусово – вона швидше викликає втому.

4)  від того, в яких умовах виконується вправа: температура повітря чи води, атмосферний тиск і вологість повітря, сила та напрям вітру, течія води, гігієнічні умови тощо.

Врахування всіх чинників зумовлює позитивний, а неврахування – негативний ефект застосування фізичних вправ. Отже, немає тільки корисних чи ефективних фізичних вправ, як і тільки неефективних чи шкідливих фізичних вправ. Можуть бути педагоги, які добре або недостатньо добре знають свою справу, проте саме від них залежить добір і застосування відповідних фізичних вправ для певних людей. Слід пам’ятати, що виконання будь-якої фізичної вправи завжди пов’язане з проявом низки фізичних і психічних якостей. Навіть елементарне присідання на одній нозі вимагає прояву сили, гнучкості, рівноваги, витривалості тощо. Отже, кожна фізична вправа може досить широко впливати на організм людини і водночас найбільше сприяти вирішенню одного чи кількох суміжних педагогічних завдань.

Кожна фізична вправа складається з частин, фаз і елементів. Наприклад, стрибок у довжину складається з оптимального розбігу, ефективного відштовхування, збереження раціональної пози в польоті і правильного приземлення.

У психолого-фізіологічному аспекті фізичні вправи є довільними рухами, які керуються розумом і волею людини на відміну від тих, що відбуваються автоматично. Наприклад, щоб якісно виконати певну фізичну вправу, людина повинна сформулювати свідому настанову на досягнення конкретного результату (стрибнути якомога далі чи вище), сконцентрувати увагу на її частинах, створити у своїй уяві алгоритм її виконання, величину зусиль, швидкість переміщення окремих ланок тіла, частоту рухів тощо. “Живий рух”, за М.О. Бернштейном (1991), на відміну від механічного, внутрішньо пов'язаний із пошуком оптимальної моделі рухового завдання (образу бажаного результату і шляхів його досягнення). Тому це не реакція на подразник (наприклад на дотик), а дія, не відповідь на зовнішній подразник, а свідоме розв’язання рухового завдання.

Отже, можна констатувати, що зміст і форма фізичної вправи – це дві нерозривні частини рухової дії. Разом із тим між ними існують діалектичні суперечності. Їх долають шляхом забезпечення оптимального розвитку фізичних і функціональних якостей в єдності з відповідною зміною форми рухів.

Взаємозв'язок між змістом і формою фізичної вправи в процесі занять безперервно змінюється. На початкових етапах занять фізичними вправами динамічніше змінюється їх зміст, що вимагає врешті-решт заміни старої форми або її елементів. Далі на провідні позиції виходить форма фізичної вправи. Можливості її вдосконалення менш обмежені (А.А. Тер-Ованесян, 1978), що дозволяє поліпшити результати виконання тієї чи іншої фізичної вправи.

З метою підвищення ефективності застосування фізичних вправ для вирішення конкретних педагогічних завдань їх доцільно класифікувати.

Класифікація фізичних вправ – це розподіл їх на групи відповідно до найсуттєвіших ознак. Кожна фізична вправа має не одну, а кілька різних властивостей, що практично виключає можливість створення єдиної класифікації з урахуванням всієї різноманітності фізичних вправ та їх властивостей. Це певною мірою виправдовує наявність різних класифікацій фізичних вправ. Відомі класифікації мають умовний характер, але кожна з них може задовольняти запити практики.

Однією з перших у теорії і методиці фізичного виховання була класифікація фізичних вправ П.І. Лінга за анатомічною ознакою. На її основі в середині XIX століття розроблено шведську систему фізичного виховання.