Теоретичні та методичні аспекти поняття «фізична рекреація», страница 13

2.  Фізичні вправи субмаксимальної потужності – це рухові дії тривалістю від 22 – 25 с до 3 – 4 хв з біляграничною для відповідної тривалості вправи інтенсивністю. Наприклад, змагальний біг на 200, 400, 800 і 1500 м у легкій атлетиці й аналогічні вправи з інших циклічних видів спорту. Характерною особливістю для цих вправ є змішаний режим енергозабезпечення при домінувальному значенні безкисневого розщеплення глікогену.

3.  Фізичні вправи великої потужності – це рухові дії тривалістю від 4 – 5 до 30 хвилин зі середньою інтенсивністю. Наприклад, біг на дистанціях від 2000 до 10000 м у легкій атлетиці, плавання на 800 та 1500 м тощо. Енергозабезпечення здійснюється також у змішаному режимі, але при домінувальному значенні аеробного окислення глікогену, а в кінці зони і жирів.

4.  Фізичні вправи помірної потужності – це вправи тривалістю понад 30 хвилин. Робота виконується в режимі аеробного енергозабезпечення в умовах рівноваги між кисневим запитом і споживанням кисню.

Звичайно, розподіл вправ на чотири зони потужності досить приблизний і дещо умовний. Очевидно, що вправи, які формально належать до однієї зони потужності, викликатимуть різні адаптаційні зміни в організмі. Так, наприклад, вправи тривалістю 30 – 40 с, які виконуються з максимальною для даної тривалості інтенсивністю, стимулюватимуть переважно адаптацію анаеробного механізму енергоутворення. Вправи з цієї ж зони потужності, але тривалістю близько 4-х хвилин, сприятимуть адаптації переважно аеробного механізму енергоутворення.

2.2. Методи фізичної рекреації

2.2.1 Загальнопедагогічні засоби і методи у фізичній рекреації

У процесі проведення занять із фізичної рекреації педагог повинен володіти знаннями і навичками, засобами й методами вербального (словесного) та наочного впливу.

Діяльність педагога, в тому числі й з фізичної рекреації, завжди пов’язана і з застосуванням слова. За допомогою слова педагог організовує заняття, мотивує людей до свідомої активної рухової діяльності тощо. Відповідно до педагогічного завдання існують і різноманітні методи застосування слова. Загальнопедагогічні методи слова під час занять фізичними вправами мають свою конкретизацію. До специфічних форм і методів словесного впливу у процесі занять фізичними вправами належать: інструктаж (чітке пояснення шляхів вирішення поставленого педагогічного завдання); вказівки і команди (оперативне управління діями тих, хто виконує вправи); супроводжувальне пояснення (коментарі щодо кінематичних параметрів вправи під час її виконання); оцінювання якісних і (або) кількісних параметрів рухів при виконанні педагогічного завдання); аналіз і підведення підсумків виконання окремого педагогічного завдання чи цілісного заняття (пояснення помилок, коли вони були, причин успішного або неякісного виконання конкретного педагогічного завдання чи заняття в цілому); мотивація (визначення мети і завдань на наступне заняття чи серію занять) (Л.П. Матвєєв, 1991).

Вимова педагога повинна бути чіткою, мова професійно грамотною і доступною, емоційно забарвленою і відповідати віковим особливостям вербального сприйняття учнів. У роботі з дітьми слово повинно бути образним, тобто відтворювати відомі дітям побутові дії, рухи тварин, птахів чи популярних героїв мультфільмів. Мова педагога завжди має бути доброзичливою.

Наочність під час занять фізичними вправами спрямована, передусім, на формування чітких зорових образів про рухову дію в цілому чи про окремі її частини. Не применшуючи значення методу слова, усе-таки згадаємо китайське народне прислів’я: “Краще один раз побачити, ніж тисячу разів почути!” Саме якісним показом вправи можна сформувати в учнів уяву про рухову дію в цілому та про окремі її частини чи елементи.