Держава і право Стародавньої Греції. Виникнення і періодизація держави, страница 2

У потестарній організації цього періоду має місце народні збори, рада старійшин (буде) і воєнний вождь (базилевс). Але, хоча Стародавній Греції, як і Сходу була властива тенденція посилення одноособової влади базилевса., кінцевого складання деспотичної форми самодержавного правління тут не відбулося. Своєрідним обмеженням самодержавства, а. пізніше і його ліквідатором були аристократичні сім'ї, які володіли значною приватною власністю, яка стала основою їхньої економічної і політичної незалежності.

2. Архаїчний період (VШ-VIст. до н.е.).

У даний час характеризується жорстокою політичною боротьбою за владу у грецьких поселення, пов'язаною з кінцевим формуванням класової структури рабовласницького суспільства. На базі територіальних поселень сформувалася полісна система державного устройства, У процесі проявлення соціальних і політичних антагонізмів форми полісних державних утворень придбали різноманітні обриси. Встановленню республікансько форми правління під час режиму рабовласницької демократії передували так звані „тиранії”, коли влада у полісі одноособово належала тирану. Як правило це був, спадковий аристократ, який використовував своє положення для ліквідації привілеїв, інших аристократичних сімей, а також сприяв розвитку приватновласницької, традиції, а в кінцевому результаті затвердженню демократичних принципів державності. Тиранічні режими у визначений час були характерні для Мілета, Ефеса, Корімфа, Афін, Мегари та інших полісів.

3.Класичний період - (V-IVст.ст.до н.е.).

Це час найвищого розвитку старогрецьких полісів. До його початку у старогрецькому світі склалися два найбільш потужних і розвинених у економічному і політичному відношенні міста-держави: Афіни і Спарта. Боротьба за гегемонію у еллінській цивілізації між ними багато в чому обумовила подальші історичні долі інших полісів. Афіни стали класичним зразком античної демократії, естафета якою була підхоплена Римом, а потім стійко увійшла у Західноєвропейську і Північноамериканську цивілізаційну традицію. В свою чергу Спарта уособлювала собою символ воєнно-бюрократичної держави, де штучно стримувався розвиток приватної власності з метою утримання в повинності маси підневільного населення.

Тривала Пілопонеська війна, яка для еллінської цивілізації носила характер "мировий", привела до кризи полісної державної системи і необхідності застосування нової форми правління. Така була створена у північній Греції македонцями під проводом Філіппа і його сина Олександра (356-323 р. до н.е.), базуючись на - монархічному правлінні та імперській формі державного устройства за допомогою воєнно-авторитарних методів застосування державної влади. Пізніше, із розвитком "мирової" імперії Олександра Македонського у кінці IVст. до н.е. на території завойованої ним Аттики виникли елліністичні держави, які відображали у собі риси полісної і старосхідної форми держави.

IIпитання.

Іонійські переселенці, об'єднані у союз чотирьох племен відомі у Аттиці з ІІ-го тис. до н.е. До VII ст. до н.е. найбільш значним територіальним поселенням в цьому регіоні стало місто, назване на честь богині-покровительки Афіни.

Початок афінської державності пов'язують з політичними закріпленнями сформованої до цього часу соціальної градації суспільства на вільних громадян і залежне населення (батраки-фети, іноземці, раби).

У якості, реформатора, який знищив родоплемінну структуру, ввів центральне правління і у законив соціальну нерівність вільних громадян у вигляді шляхетних (еврипідів), землеробів (геоморів) і ремісників (деміугрів) називають легендарного Тесея, сина аттійського. базилевса Егея. Наш погляд не позбавлено підстав, що у "батьки" афінської демократії цей міфічний образ з-за бажання аристократів додати легітимний характер своїй винятковості (2).

Процес відокремлення публічної від населення у Афінах виражався в особливому праві еврипідів займати суспільні управлінські посади, геомори і деміурга зберегли лише право участі у народних зборах.