Філософія духовного буття. Концепції свідомості

Тема 13.  ФІЛОСОФІЯ  ДУХОВНОГО  БУТТЯ.

КОНЦЕПЦІЇ  СВІДОМОСТІ.

План лекції.

1.  Духовність  і  духовні здібності  людини.

2.  Свідомість  в  структурі  психічного.

3.  Психоаналітичні концепції  свідомості.

4.  Свідомість як інтенціональні акти. Гуссерль.

13.1. Духовність і духовні здібності людини.

Засади духовності. Дух, душа, духовність.

Духовні здібності:

Пам’ять – здібність людини відносно швидко відтворювати раніше сприйняту і набуту та власно вироблену чуттєву і раціональну інформацію. Короткочасна пам’ять спирається на типове для неї вербально-акустичне кодування. Довгочасна пам’ять спирається на семантичне (сенсове) кодування. Її місткість у сотні і навіть тисячі разів перевищує короткочасну (“механічну”) слова і звуки набагато гірше запам’ятовуються, ніж осмислені й засвоєні поняття (концепти). Поширеними прийомами розвитку пам’яті є: повторення інформації, узагальнення, співставлення. Сьогодні добрим помічником є комп’ютер, але він не завжди під рукою, розуміння не завжди залежить від бази даних комп’ютера, а перш за все від “даних” самої людини.

Уява – здібність психіки людини викликати до актуального життя почуття й думки, прості й ейдетичні образи, які були колись сприйняті або є комбінацією їх. Уява вводить в образ (російське - воображение), обряжає; за рахунок чого діє уявлення (російське - представление). Уява може бути репродуктивною (відтворюючою раніше сприйняте й набуте) і продуктивною (“творчою”), яка допомагає створенню нових, іноді й оригінальних, образів. О.М. Лук виділяв 3 типи продуктивної уяви: логічна (вивідна, дискурсивна); критична (відбір недосконалого у належному); творча (породження принципово нових ідей). Фантазія і мрія – це особливі форми творчої уяви.

Уява – це специфічний сплав чуттєвого і раціонального в пізнанні, де чуттєвість є основою, матеріалом для творення образів уяви, а мислення відіграє програмуючу роль, дає можливість логічно "добудувати" цілісний і загальний образ дійсності. Інтуїція і творчі здібності залежать від творчої уяви.

Пізнання, даючи адекватніше відображення дійсності, теж повинне бути творчим процесом. Шляхи реалізації пізнавальної творчості багатогранні. Пізнавальна творчість реалізується як у процесі формування знання, так і в процесі його теоретичної інтерпретації, у виявленні й осмисленні його сутності і значимості, сфер застосування у практичному використанні.

Евристика – наука про деякі сталі аспекти творчої діяльності та методи навчання творчості. Навчити творчості неможливо, але й без засвоєння певного досвіду творців далеко не підеш. Бесіди, обмін думками, дискусії, аналіз проблемних ситуацій тощо – все це засоби розвитку творчих здібностей.

Інтуїція – це психічна здатність безпосереднього збагнення істини, неусвідомленого отримання знань; така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб'єкт одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція – це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, що до цього минулого у відділеному стані, поєднуються в єдину систему. Основні характеристики інтуїції при дослідженні: безпосередність, несподіванка, неусвідомленість шляхів одержання нового знання. Однак вивчення творчості видатних учених доводить, що інтуїція – це не раптове проникнення в сутність явищ шляхом миттєвого "осяяння" (інсайт), як вважають представники ірраціоналізму, не повна несподіванка, а явище закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми. Шляхом інтуїції здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з'ясуванні й осмисленні пізнавальної проблеми до результативного її рішення. Раптовість і несподіванка знання, отриманого шляхом інтуїції, є таким лише стосовно очікуваних результатів. Але воно зовсім "очікувано", "таке, що відповідає сподіванням" щодо законів розвитку пізнання і практики. Раптовість інтуїтивного висновку зв'язана з такою характеристикою інтуїції, як миттєвий облік безлічі даних і факторів ситуації.

Ця раптовість – результат синтетичної діяльності почуття (чуттєва інтуїція) або мислення (інтелектуальна інтуїція), внутрішні процеси якої не усвідомлюються суб'єктом, оскільки відсутній видимий зв'язок результату з попередньою чуттєвою чи інтелектуальною діяльністю. Виділяють останнім часом також ейдетичну (споглядальну) інтуїцію. Їй притаманна єдність чуттєвого і раціонального моментів інтуїції. Ейдос – “вид”, “образ”, але ейдетична інтуїція дає зримо-видиме в осмисленні як максимально цілісний психічний сенсообраз певного явища. Поширені релігійні, естетичні, моральні ейдоси.