Філософія духовного буття. Концепції свідомості, страница 2

Інтуїтивне відкриття не є і безпосереднім знанням, воно лише має такий вид, оскільки досягається в основному в сфері підсвідомої психічної діяльності суб'єкта. Насправді інтуїція завжди опосередкована всім складним ходом попередніх пізнавальних процесів, що були спрямовані на рішення даної проблеми.   Інтуїтивні відкриття стають можливими лише тоді, коли вчений обробив визначений фактичний і теоретичний матеріал. Яблуко не на всякій голові вибиває закони.

Інтуїцію потрібно розглядати в єдності з логічними способами і формами пізнання. У найскладніший логічний доказ завжди уплетена інтуїція, що виступає елементом, що поєднує весь ланцюг доказу в цілісність, є необхідним елементом осмислення і розуміння.

Багато уваги інтелектуальній інтуїції приділяли раціоналісти Декарт, Спіноза, Ляйбніц. “Засновник” інтуїтивізму Анрі Бергсон уважав, що членування цілого явища вбиває його душу. Чудовим інтуїтивістом був М.О. Лосський (1870-1965): між людиною і світом завжди є координація – це і є інтуїція.

Сама інтуїція сьогодні аналізується, структурується, піддається тренуванню (це особливо важливо для тих, хто винен приймати швидко рішення).

Почуття – не саме по собі чуттєве відтворення за допомогою органів чуття, а дуже своєрідне (духовне, творче, вибіркове й водночас універсальне) переживання людиною світу, своїх стосунків з іншими людьми. Об’єкт дається не лише думкою, цінностями, але й почуттями, які утворюють дуже своєрідну реальність, що завдяки попереднім переживанням має можливості аперцепції (сталих образів). Почуття, що знаходяться в полоні грубої практичної потреби, володіють лише обмеженим сенсом. Для голодної людини не існує людської форми їжі, а є лише її бідне абстрактне буття. Пригнічена нужденністю й турботами людина несприйнятлива навіть до найпрекраснішого видовища. Ідилічне, похмуре, піднесене чи радісне – це універсальна точка зору людини. Чуттєве лише відображає, а естетичне почуття творить новий світ, трансформуючи й перенаряджаючи дійсність у якісно нову реальність. Це почуття-теоретики (розумні) й водночас “практики” (духовно-практичні). Має місце й естетичне співчування – емпатія.. людиною Чуттєве лише відображає, а духовне почуття творить новий світ, нову якість реальності людського буття. Складний світ моральних почуттів (вини, стиду, обурення, ніжності, закоханості, взаємності, презирства, співпричетності, вдячності тощо) та переживань (задоволення – невдоволення, дружби – ворожнечі, любові – ненависті, довіри – недовіри, схильності – відрази, страху – гніву, симпатії – антипатії, схвалення – осуду тощо). Конкретна цінність  почуття визначається лише в цілісному контексті культури в залежності від того, чим воно викликане. Тому І. Кант мав підстави говорити про те, що невдоволення не є простим запереченням задоволення: воно є позитивним відчуттям. Про гнів великий мислитель каже, що то є дуже благотворне почуття слабкої людини, а намагання його приборкувати викликає непримиренну ненависть. Та не завжди ненавидять того, на кого гніваються, бо гнів є певного роду чеснота; удавана мораль приховує гнів, утворюючи несправжніх друзів. Але він же говорив й інше: “людина ніколи не відчуває потягу до будь-якого предмету, не маючи водночас позитивної відрази до його реальної протилежності”. Неможливо схвалювати осуджуючи чи осуджуючи схвалювати. Досить протилежні почуття можуть діяти сумісно: С. Кіркегор в книзі “Страх і трепет” називав надію і страх двома володарями людського життя, двома тиранами, що штовхають до пристрасного бажання знати те, що має бути (майбутнє), тобто в обійми чаклунів, пророків, ясновидців та інших шарлатанів.

Світ емоцій. Емоції не є нейтральними почуттями, сторонніми до ціннісних аспектів феноменами. Емоції відбивають не предметний зміст явищ чи речей, а безпосереднє переживання культурної значимості людських стосунків, особистий їх сенс: отже вони походять від оцінного сприйняття як форми задоволення духовної потреби, безкорисливого споглядання з пристрасним переживанням в уяві. Без емоцій освоєння світу перетворилося б у безплідне поле абстракцій й умовисновків, прохолоду аналізу. Естетичні емоції є своєрідним антагоністом не лише утилітарно-фізіологічного, а й раціонально-абстрактного. Як терапевтичний засіб вони є своєрідним відпочинком від напруги й водночас якісно іншою напругою (Виготський Психология искусства, с. 226). Вони утримують потенційні можливості естетичного смаку, всієї художньо-естетичної діяльності.