Філософія духовного буття. Концепції свідомості, страница 3

Оцінний характер емоцій поділяє їх на позитивні й негативні. Задоволення, радість, захоплення, іронія, любов, страх, наляканість, ненависть, невпевненість, гнів тощо.

Ейдоси – це світоглядний сплав чуттєвого й оцінного. Саме тому естетичні образи набагато більше відрізняються у окремих особистостей, ніж чуттєві. Життя людське вже є чуттєвим виявом духу, образ – метаморфоза всієї сутнісної причетності людини в матеріалі життя, спів-образ-не життю. Почуття потворного спирається на руйнацію образу (безобразне). Але й “безпредметне мистецтво” – не без образне, воно лише абстрагує образи, але ж не втрачає чуттєвості. Метафоричність (єдність загального й індивідуального) присутня в будь-яких естетичних образах. Естетична свідомість – це перш за все усвідомлення емоційно-образного знання дійсності й вираз людського ставлення до нього.

Розум (інтелект), Розуміння – це процес і результат духовно-практичного і пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом. Розуміння - це форма освоєння дійсності, що розкриває і відтворює зміст об'єкта. Усе це неможливо здійснити винятково способами раціонального пізнання. Тут людина використовує усі форми пізнання, у тому числі й інтуїцію. Розуміння - це насамперед осмислення знання, виявлення і реконструкція його змісту, а також оцінка через загально-значимі цінності людської життєдіяльності і культури. Теоретичне освоєння дійсності передбачає не тільки одержання знання про світ, а і розуміння цього світу.

Знання, пояснення і розуміння - це необхідні моменти взаємодії людини з навколишнім світом, за допомогою яких він накопичує визначену інформацію про об'єкти, що включені в суспільну практику. Але таке нагромадження передбачає також періодичне упорядкування і переосмислення знань, що веде до поглиблення розуміння світу.

Мислення, крім логічних законів, що виражають абсолютно точні і строго визначені зв'язки між висловленнями і їх елементами, спирається і на визначені принципи ймовірного регулювання, що хоч і не гарантують безпомилкового рішення проблем, усе-таки забезпечують рух наукового пошуку в належному напрямку. У процесі наукового дослідження суб'єкт змушений переривати поступове логічне розуміння інтуїтивними стрибками. Але логіка й інтуїція взаємно пов'язані.

Цінність. Людина вибирає, диференційовано відноситься до фактів свого буття. Напруга буття обертається навколо питання Сократа “Що є Благо”? Вирішення його питання вимагає позиції не відстороненої істини, а значимості для людини, її власних потреб. Це і є ціннісне відношення до світу, яке загострюється значною різницею оцінок. Цінності – значно перетворені звичайні значимості чуттєво-предметного світу; все, що має для людини особистий чи суспільний сенс. “Кількісною мірою” цього сенсу і є оцінка. Поза ідеальним цінності не мають реального змісту. Духовно-практичне осягнення світу перш за все має справу з цінностями. Залежать від епохального контексту та стилів (почерку культури): різна якість цінностей. Поняття ввели Р.Г. Лотце та Г.Коген (неокантіанці). Широко увійшло у науку. Спеціалізована на цінностях наукова галузь – аксіологія. Питання про цінність – це питання загальної еволюції людської психіки під впливом зовнішніх імпульсів і здібності протистояння “чужості” або “всього лише” дійсності. Поширене уявлення про цінність як суб’єктивну значущість певних явищ реальності в протилежність пізнавальності (об’єктивна сутність). Не які вони є, а яке значення мають для нас з точки зору наших потреб й інтересів. Можна різними очима дивитися на один предмет. Ніцше та Гайдеггер зробили з цього вчення про піднесення самотньої суб’єктивної волі, нігілізували цінності. Та справжні цінності культури не призначені для вдоволення будь-яких потреб окремих індивідів. Швидше самі цінності, їх наявність визначають сенс їхнього існування. Вони не просто задовольняють потреби, а в цілком реальному відношенні духовно творять чи відроджують людину з усіма її потребами. Кожна справжня зустріч з духовними здобутками людства відроджує, збагачує, оновлює, насичує новим сенсом, незнаним раніше.