Філософія духовного буття. Концепції свідомості, страница 6

Можливості аналізу безсвідомого. Вікна з безсвідомого у підсвідоме: сновидіння, гіпноз, асоціації, дотепність, невротичні симптоми, психопатологія звичайного життя, помилки, забування, описки, перепони для асоціацій. Безсвідоме – початкова субстанція людського буття: водночас і руйнівне і творче джерело. Енергія безсвідомих психосексуальних збуджень і потягів як рушій психічного життя. Ідея сублімації і витіснення як зворотних рухів психічної енергії. Свідомість – це результат сублімації.

Концепція психічного у З.Фрейда.

Id (воно)

Подпись: Доісторичне безсвідоме, що живе у кожній людині



Племінний синкретичний. Досвід
Індивідуальний досвід
(асоціативний)
Індивідуальні комплекси

Воля     еротичні      често-
до          (лібідо)       люб-
влади      “Едипів”        ство
 


Подпись: свідомість
Ego (Я)---

   Безсвідомо реалізовані                               

      імпульси

 


            Передсвідомість


цензура                       Super Ego (над Я)

(соціокультурне середовище, суспільна свідомість)


Школа аналітичної психології К. Юнга. ЮнгКарл (1875-1961). Колективне безсвідоме і його архетипи як першооснова психічної діяльності.

Неофрейдизм.

Засновники Фрейд та Юнг ставили завданням прояснити індивідуальні вчинки людини. Неофрейдисти (їхні послідовники) намагалися пояснити соціальний устрій життя людей.

Альфред Адлер (1870-1937). Австрійський лікар і психолог. Творець індивідуальної психології. Перехідна фігура від класичного психоаналізу до неофрейдизму. Спочатку був прибічником Фрейда, потім заснував власну школу, яка мала значний вплив у 20-ті роки – Міжнародна асоціація індивідуальної психології (1924). Від 1932 року жив у США. Вчення про комплекси неповноцінності й їхню компенсацію (“Про неповноцінність органів” 1907 – концепція хвороби як порушення балансу у стосунках органу і його середовища, яке організм намагається компенсувати). Принцип компенсації – один з центральних в його концепції. Підставою всієї діяльності людини є бажання особистої переваги, яке реалізується завдяки механізмові компенсації первісного почуття неповноцінності. Ця мета-ідея, яка спочатку смутно усвідомлюється, стає центром формування особистості, детермінує всю психіку. Її характер і способи реалізації створюють специфічний для людини “життєвий стиль”. Безсвідомі й свідомі процеси не суперечать один одному, а утворюють єдине ціле, служать одній меті. Люди не є заручниками бунтівних інстинктів і сил безсвідомого, питання в іншому: вони не усвідомлюють мети й цінностей, які прийняли чи самостійно утворили. Долаючи почуття неповноцінності від дефектів тілесних органів, самоутверджуючись, вони актуалізують свої творчі потенції. Людина не задається минулим, як у Фрейда й Юнга,: це органічна, сильна особа, мета якої в самореалізації й виживанні роду. Соціальна психологія Адлера надалі буде розроблятися неофрейдистами.

Еріх Фромм (1900-1980). Німецько-американський психолог і соціолог. У США емігрував 1933 року. Соціально-критична антропологія: відхід від біологізму Фрейда, наближення до антропологічного психологізму, марксизму й екзистенціалізму. Людина від початку знаходиться між життям і смертю. Існує суперечність між тим, що кожна людська істота є носієм всіх можливих потенцій, але не може їх реалізувати від короткочасності існування. Нічого вродженого особа не має: її психологічна поведінка цілковито є наслідком занурення в певні соціальні середовища. Розробка цілісної концепції особи і намагання з’ясувати механізм взаємодії психологічних і соціальних чинників у процесі її формування. Зв’язок між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства виражає соціальний характер, у формуванні якого особлива роль належить страхові. Страх пригнічує й витісняє у безсвідоме риси, не сумісні з панівними у суспільстві нормами. Звідси й відчуження від “себе не-застраханого”. Вчення про самовідчуження. Збіг типів соціального характеру з різними історичними типами само-відчуженої людини. Різні форми соціальної патології пов’язані з відчуженням. Капіталізм – хворе суспільство. Фромм сподівався на нове гуманістичне суспільство. Історичні протиріччя мають іншу природу, ніж особисті (екзистенційні): вони не є необхідною часткою людського існування, а створюються та вирішуються людиною у процесі власного або історичного життя.