Конспект лекцій № 1-7 до курсу ”Філософія” (Філософія як форма духовного освоєння світу. Історичні типи світогляду. Українська філософська думка)

джерелом активності суб'єкта, визначає його життєву позицію і поведінкову програму.

Суб'єктом світогляду може бути окрема особистість, соціальна група чи суспільство. Тому при наявності безлічі індивідуальних варіантів завжди існують і загальні, типові риси світогляду.

Світоглядні системи ніколи не бувають незмінними, вони увесь час доповнюються й уточнюються, проходять постійну перевірку часом і суспільною практикою. Одні основні світоглядні ідеї періодично змінюються іншими, що спричиняє перебудову ціннісних орієнтацій і життєвих програм людей. Тому можна говорити про переважні в ту чи іншу епоху життєві погляди суспільства чи про історичні типи світогляду.

Якщо підходити історично, то філософії як особливому типу світогляду передували міфологічний і релігійний типи світогляду. Міф як особлива форма свідомості і світогляду являв собою своєрідний сплав знань, хоча і дуже обмежених, релігійних вірувань і різних видів мистецтва.

Міфологія як перший історичний тип світогляду

Міфологія – це спосіб розуміння природної і соціальної дійсності, який виступає в первісному суспільстві як загальний тип світогляду. Це зумовлюється особливим, міфологічним характером мислення первісної людини. Вона поки чітко не усвідомила свою виокремленість із природного середовища, у неї ще не сформувалися окремі форми свідомості, а в психіці не відбувся поділ раціональної й емоційної сфер. Але вона уже починає відчувати те, що згодом стане основою всіх конфліктів і трагедій людства, початку протиріч між суспільством і природою, людиною і навколишнім середовищем, між людьми. Не маючи достатніх раціональних знань, вона більше спирається на емоційне, фантастичне розуміння світу. Варто підкреслити, що міф – це не навмисна гра фантазії, не просте вираження страхів і надій первісної людини. Це спосіб його розуміння світу.

Переплетення в міфі елементів знань про світ з релігійною і художньою фантазією знаходить своє вираження в тому, що в рамках міфу думка ще не знайшла повної самостійності і найчастіше наділялася в художньо-поетичні форми, що чітко проглядається в "Міфах Древньої Греції", в "Іліаді", "Одисеї", національному фольклорі і т.д. І в той же час у міфах уже малювалася картина світу в цілому у вигляді теософії, йшов пошук шляхів твердження єдності природи і суспільства, світу і людини, минулого і сьогодення, зважувалися у своєрідній формі світоглядні проблеми.

Що характерно для міфологічного світогляду?

Насамперед це олюдинення навколишньої природи, завдяки якому людина почуває себе впевненіше і звичніше. Вона наділяє природу душею і тілом, щоб пояснити її за аналогією із собою. Людина як продовження природи може впливати на неї, одержувати від неї допомогу і підтримку. Ця єдність, за допомогою якої переживається й описується реальна взаємодія людини і сил природи –головне в міфологічному мисленні.

Первісна людина вважає реальним також існування надприродних сил; при цьому надприродне пронизує собою і підтримує природне.

Думка в міфі невіддільна від образа, символу, вона як би закодована в ньому. Тому особливим значенням наділяється будь-яке природне явище, що знаходить своє вираження в символі. Широкий зміст, зашифрований у ньому, зрозумілий тим, хто знаком з культурою часу даного символу, що у такий спосіб полегшує взаєморозуміння людей і орієнтацію у світі