Безпека в системі "Людина – техніка – середовище", страница 9

Соціальне середовище охоплює як суспільно-економічну систему в цілому (виробничі сили, суспільні відносини та інститути, соціальні небезпеки тощо), так і безпосереднє оточення людини (сім’ю, трудовий та інші колективи і групи), і може впливати на інших людей, які не входять до цих груп.

3.5. Біополітика як інструмент взаємин людини з життєвим середовищем

Місце людини у Всесвіті та життєвому середовищі, її взаємини з іншими живими істотами завжди цікавили суспільство. Однією з наук, що займаються цим колом проблем, є біополітика. Роль біополітики дуже помітна в сучасному світі також і тому, що вона привертає особливу увагу до закономірностей, які існують у природі, підвищує біологічну грамотність і політиків, і всього населення планети, звертає увагу на найбільш злободенні питання наших взаємин із природою. Зараз напрацьовано багато національних законів і міжнародних угод, котрі базуються на її принципах. Біополітики роблять свій внесок у критику бюрократії, оскільки бюрократична організація, закріплюючи за кожним працівником окрему ділянку його відповідальності, знижує інтерес як до роботи в цілому, так і до загальнолюдських проблем. Біополітика активно протидіє цьому процесу, утворюючи зв'язок між гуманітарними та природничими науками, що теж є своєрідним проявом коеволюції, тільки вже коеволюції людського знання. А оскільки вона сприяє поглибленню і розвитку ідеї про взаємозумовленість та взаємозв'язок усіх процесів у біосфері, то роль її безумовно позитивна, про що стверджував ще В.І. Вернадський.

У той же час складається враження, що тема взаємин людини з оточуючою живою природою стала актуальною тільки тоді, коли людина остаточно "перемогла" останню, хоча з початку свого існування людина постійно усвідомлює й осмислює своє місце в низці інших живих утворень природи. Причому природі не завжди було відведене місце "на узбіччі": первісні люди відчували себе частиною живих екосистем, були включені в природні ритми. Невипадково тварини і рослини займають у наскельних малюнках не менше, а навіть більше місце, ніж людина. Стародавні люди вірили в тісний взаємозв'язок між собою й іншими живими істотами, а багато древніх культів і релігій обожнювали тварин. Відбивалося це в турботі про збереження біорізноманіття: "священні" гаї не вирубували, шанованих тварин забороняли вбивати. Пізніше подібні уявлення трансформувалися в поняття натурфілософії, що затверджувала одушевлення тваринного і рослинного світу, споріднення його з людським суспільством. Наприклад, Арістотель вважав, що існують "політичні тварини", здатні співробітничати одна з одною заради загального блага: бджоли, мурахи, журавлі. Таким чином, стверджувалося, що багато представників тваринного світу в чомусь є те ж саме, що і людина. Це диктувало відповідне поважне та дбайливе ставлення до них. Але в XVII–XVIII століттях виникла механістична філософія Декарта, Бекона, Локка. Відповідно до неї, живі істоти, крім людини, мало чим відрізняються від фізико-хімічних машин.