Ергономіка: Методичні рекомендації до виконання індивідуальної та самостійної роботи, страница 10

Особливого значення надавав В.О. Сухомлинський організації дитячої праці і матеріальної бази, а також різнобічності трудової діяльності школярів. Відповідно до принципів організації трудового виховання виняткового значення В.О. Сухомлинський надавав режиму праці та відпочинку школярів. Він наголошував на тому, щоб умови життя і праці дітей відповідали санітарно-гігієнічним вимогам та віковим особливостям школяра. Він нормував часові витрати учнів на виконання домашніх завдань (не більше 4-5 годин на день), особливу увагу приділяв проведенню занять у шкільній садибі, яку називав „фабрикою кисню”. Для дітей із слабким зором встановлювався особливий режим під наглядом лікаря. Періодично перевірялася відповідність парт зросту школярів, до конструкції парт вносилися окремі зміни з урахуванням фізичних особливостей дітей.

На початку 40-х років ХХ століття спостерігався занепад трудового навчання: більшість вчителів трудового навчання не мали вищої або середньої освіти, матеріальна база була вкрай низькою, не забезпечувався дидактичний зв’язок між трудовим навчанням та вивченням предметів з основ наук, а також виробництвом. Шкільна програма спрямована на підготовку учнів до подальшого навчання у вузах і технікумах. Простежується поступове збільшення кількості годин на вивчення предметів з основ наук за рахунок зменшення годин на „другорядні” предмети, в тому числі й на трудове навчання. З цього часу дедалі послаблюється увага до трудового виховання та політехнічного навчання. А у 1937 році трудове навчання як самостійний навчальний предмет було ліквідовано. У зв'язку з цим постала нова проблема – освітній рівень випускників, що не вступали до вузів, а одразу включалися в роботу у виробничій сфері (їх кількість сягала 80%), не відповідав вимогам професійної підготовки. У післявоєнні роки предметну систему навчання у школі було замінено на вирішення комплексних завдань, що вимагали поєднання знань з різних основ наук. Сутність завдань була досить розрізненою, а знання з основ наук не відповідали цілісності їх вивчення, тому така система не виправдала себе.

Лише у 1954 році трудове навчання було включено до навчального плану середньої школи як один із засобів всебічного розвитку підростаючого покоління. У подальші роки спостерігалися розвиток і становлення трудового навчання на професійні рейки. Серед важливих засобів вдосконалення процесу трудового навчання та піднесення його до рівня вимог сучасної науки, техніки та виробництва чинне місце займала тенденція впровадження передового педагогічного досвіду та ідей НОП з основами ергономіки.

На початку 60-х років почала відроджуватися НОП у школі та набувати нової ергономічної спрямованості. Звичайно, спершу впровадження НОП у школі мало характер стихійності та суб’єктивізму. Жодна з галузей педагогічної науки не розглядала організацію педагогічної праці як цілісну динамічну систему, не вивчала її елементи та головні напрямки у діалектичній єдності. Вивчення окремих питань НОП та ергономіки було розрізнено між галузями педагогічної науки та рядом наук природничого та технічного комплексу. Тому, виникнення нового напрямку у педагогічній науці – педагогічної ергономіки було продиктовано об’єктивною необхідністю комплексного вивчення наукової організації праці вчителя та учнів.

У 80-х роках ХХ століття ергономічні дослідження охопили освітню галузь. На основі розробок виробничої ергономіки, наукової організації праці та наукової організації навчального процесу формується педагогічна ергономіка. Вдосконалення навчального процесу є одним з основних завдань педагогічної ергономіки як прикладної науки, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в умовах навчального середовища з метою створення оптимальних умов діяльності, які б зберігали здоров’я, робили працю високопродуктивною і надійною при мінімальних витратах біологічних ресурсів, нервової енергії, часу та матеріальних засобів. Такі оптимальні умови створюють учасникам навчального процесу можливість для професійного, духовного та фізичного вдосконалення.