Визначення фази розвитку організації. Організація у сфері культури та її характерні ознаки. Структура сучасної сфери культури та загальні тенденції її розвитку, страница 4

У кожній з її галузей  і підгалузей діє приватний капітал, у різних формах – від малого індивідуального підприємства до великих компаній в індустрії розваг і ЗМІ, неприбуткові структури, а також державні організації.

До великої зони приватного підприємництва, окрім новітніх високоприбуткових галузей , які базуються на інформаційних технологіях, і традиційній промисловості (за винятком видавництв, які належать церкві, музеям та іншим неприбутковим організаціям), належать підприємства, що видають газети, журнали, художню літературу, альбоми і каталоги. У приватному секторі зосереджені майже весь фото бізнес, виробництво музичних інструментів, звуко – і відеозапис, (крім запису класичної музики), реалізація музичних дисків, аудіо та відеокасет та інших товарів культурного призначення, організація концертної діяльності (тут лише одна з чотирьох фірм є неприбутковою). Переважно на приватнопідприємницьких засадах працюють кіностудії. У досить великих масштабах приватне підприємництво представлено у цирковому та естрадному мистецтві, служить основою й інших його масових видів, зокрема, мистецтво джазу, року і народної музики.

Характерна риса інституційної структури досліджуваної сфери – значні позиції неприбуткового сектору. Неприбуткові структури набули значного поширення у тих видах діяльності, де орієнтація на прибуток перешкоджає якості продукту, що випускається, або обмежена платоспроможним попитом. Вони не охоплюють масового споживача, оскільки творчий елемент роботи не отримує, як правило, адекватної ринкової оцінки. Йдеться про літературу, образотворче, театральне і музичне мистецтво, музейну, архівну і бібліотечну справу, радіо і телебачення. Некомерційна форма організації, що не спрямована на одержання прибутку і тому незалежніша від ринку, дозволяє експериментувати з новаціями, впроваджувати їх, практично не протиставляючи наявним товарам і послугам, оперативніше реагувати на зміни у смаках і потребах населення, задовольняючи його запити, що дедалі більше диференціюються. Завдяки орієнтації не на прибуток, а на реорганізацію тієї чи іншої соціально – культурної мети, цей тип господарської організації виконує надзвичайно важливу соціальну функцію – розширює доступ населення до культурних цінностей, сприяє підвищенню його культурного рівня. Для розвитку багатьох традиційних «живих» видів мистецтва неприбуткові установи є оптимальною організаційно економічною формою.

Неприбуткові структури можуть бути як приватними, так і державними.

Державні неприбуткові організації менш гнучко реагують на зміну попиту і консервативніші при оновленні наданих ними послуг, а тому їхній сервіс має більш усередненіший і стандартизований характер. Крім того, їхні джерела фінансування більшою мірою обмежені бюджетними можливостями, ніж у приватного некомерційного сектору. Неприбуткові структури переважно сконцентровані у сфері серйозного мистецтва: у класичній музиці, драматичному театрі, музеях, бібліотеках, виданні освітньої літератури. Однак слід наголосити, що далеко не все серйозне мистецтво зосереджене в неприбуткових організаціях. Наприклад, у галерейному бізнесі переважає комерційне підприємництво. На комерційній основі працює також низка фірм, які видають художню літературу.

В останні десятиріччя все активніше розповсюджуються змішані форми господарської організації. Є багато дрібних, невеликих бюджетних театральних труп, близьких за моделлю до некомерційних установ. Нерідко трапляються комбінації різних типів економічної організації і в межах єдиної структури: у некомерційному театрі неприбуткові складні, елітарні постановки для обраної публіки побутують поряд із комерційними, розрахованими на масову публіку, такими, що іноді окупають витрати на перші.

Стійкий динамічний розвиток сфери культури спирається на швидко зростаючий попит на товари і послуги культурного призначення з боку населення і суспільства в цілому. На розширення цього попиту впливає багато довго часових чинників, таких як підвищення духовних та естетичних запитів населення мірою зростання його рівня життя і освіти, посилення потреби суспільства у всебічно освічених людях.