2) зміна форм господарювання на селі: розпад колгоспів, радгоспів та учгоспів, з одного боку, й повільне впровадження інших, у тому числі фермерських форм господарювання. Як наслідок – значне скорочення робочих місць і надходжень до місцевих бюджетів, з яких утримуються дитячі садки, а також скорочення кількості дітей, охоплених дошкільною освітою. Натепер у містах суспільним дошкільним вихованням охоплено 65 % дітей, у селі - 24 %.
Головні причини – відсутність фінансування та недостатнє розуміння місцевими органами влади ролі і значення дошкільної освіти. Цю негативну тенденцію повинно зламати.
У кожному селі, де є діти, повинна бути школа. Обов’язково, як мінімум – початкова школа. Практика укрупнення сільських населених пунктів у 60-80-х роках ХХ ст. спричинила зменшення їх кількості. Тоді з карти України зникло кожне четверте село. Лише за чотири роки (1973-1976) кількість сільських шкіл зменшилася на 2,5 тис. (13 %).
Таким чином, незважаючи на те, що проблема сучасного соціально-культурного життя дітей та підлітків, що проживають у сільській місцевості, а також проблема їх освіти все частіше стають предметом обговорення як на державному рівні, так і на районному,сучасні умови життя сільської дитини залишаються дуже не задовільними. Хоча за 2006 рік були прийняті деякі вагомі покращення, та на загальну картину вони не вплинули, залишається ще багато проблем, як в освіті, так і в культурному житті дитини сільської місцевості, які потребують негайного вирішення.
1.2 Оцінка потреб дитини молодшого шкільного віку в сільській місцевості
Потреби сільських дітей не в розкоші та в багатстві, а в нормальних потребах міських дітей, тобто діти в селі хочуть більше розвиватися культурно, духовно, морально, естетично, вивчати різновиди воєводства, різну творчість, від малювання до комп’ютерного дизайну. Сільські діти мають усе, окрім культурно-пізнавального заходів. І це головна проблема для сільських дітей на сьогодні. Але треба намагатись допомагати дітям, створюючи різну рекреацію, або дозвілля для них.
По суті, потреби сільських дітей не відрізняються від потреб мешканців міст. Однак процес соціалізації сільської дитини вирізняє специфіка задоволення її потреб у набутті освіти, охороні здоров’я, дозвіллі, безпечних умовах життя тощо. Оцінка потреб дитини базується на цілому ряді теорій розвитку і формування особистості, її виховання і соціалізації. Та, насамперед, це ж теорії періодизації в розвитку особистості і теорія прив’язаності.
Отже, головні потреби дітей заключаються в інших аспектах:
1. Потреба у морально-естетичному вихованні. Для сільської дитини важливим є зв’язок з природою, яка відіграє велику роль у розвитку її чуттєво-емоційної сфери, морально-естетичному вихованні. За що б не брався селянин, яку б справу не починав, він завжди озирався на пору року, звіряв свої прагнення і дії з погодою, природними явищами. Проводячи основну частину свого життя на природі, сільські діти зливаються з нею, змалку вчаться вирощувати рослини і доглядати за тваринами. Тому і сільська праця, в якій діти беруть участь, пов’язана з сільським господарством.
2. Потреба в допомозі дорослих для розвитку існуючих здібностей дитини. Дитина володіє певними рівнями актуального і потенційного розвитку, тобто зона найближчого розвитку передбачає розвиток існуючих здібностей дитини за допомогою дорослих. Саме вони можуть допомагати дитині випереджати актуальний розвиток, орієнтуючи її на перспективу.
3. Потреба в культурно творчому розвитку. Сільських дітей оточує світ людей, які все роблять своїми руками, світ умільців і творців, які створюють “можливість праці і любов до неї — кращий спадок, який може залишити своїм дітям і бідний і богач”.
4. Потреба в спортивно-оздоровчому розвитку. Велику роль у розвитку сільських дітей відіграє гра. Більшу частину часу вони проводять на вулиці, у дворі. Гра займає значне місце у вузьких сільських межах і є єдиним засобом проти тяжкої праці і нездорових умов життя.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.