Принцип модульності в історії освіти. Порівняльна характеристика класно-урочної і модульної систем навчання, страница 3

Третя версія модульного навчання – німецька, досліджує вищі рівні модульної організації змісту ЗНЗ і вищої освіти. У практиці німецької освітньої системи модуль – це така програмно-змістова одиниця порівняно з завершеним циклом навчання, що характеризується дидактичною виваженістю цілей, форм, методів і засобів роботи вчителя з учнями. В контексті виконання цих завдань обґрунтовується теорія і вдосконалюється практика створення модульних навчальних програм.

Основою конструювання такого рівня програм є принципи, критерії і правила відбору змісту того чи іншого навчального курсу як завершеної сукупності змістових модулів. Ця сукупність насамперед оформляється у вигляді базових полівалентних модулів, що відкривають курс, і похідних – бі- та одновалентних модулів.

Четверта версія модульного навчання – литовська, обґрунтована Юцявічене, розглядає системну цілісність педагогічної системи і цілеспрямованість адаптивної діяльності вчителя і учня, викладача і студента, лектора і слухача, за якої перші реалізують управлінську функцію, а останні – само управлінську. При цьому основоположними для визначення мети, змісту і методики цієї інноваційної системи є такі принципи:

-  модульності – навчання організовується за окремими функціональними вузлами, тобто модулями, які, поєднуючи зміст, форми і методи роботи вчителя і учнів, спрямовані на досягнення конкретних дидактичних цілей;

-  виділення із змісту навчання виокремлених елементів – навчальний матеріал у межах модуля являє собою чітко структуровану цілісність, що спрямована на досягнення інтегрованої дидактичної мети;

-  дієвості та оперативності знань і їх системи – навчання передбачає не лише здобування знань, ай оволодіння видами діяльності і способами дій та умінь, які учень може вільно і самостійно застосовувати в житті;

-  динамічності – довільна видозміна змісту модулів з урахуванням соціального замовлення;

-  гнучкості – модульна програма і модулі створюються таким чином, що легко забезпечується можливість пристосування змісту навчання і шляхів його засвоєння до індивідуальних потреб учнів;

-  різнобічності методичного консультування – професіоналізм і компетентність у пізнавальній діяльності учня і педагогічній діяльності вчителя;

-  паритетності – характер взаємодії вчителя і учня за нових умов навчання такий: учень максимально активний, а вчитель реалізує на індивідуально-груповому рівні консультативно-координуючу функцію.

П’ята версія модульного навчання – російська, що обґрунтована в наукових працях К.Я. Вазіної і стосується переважно системи післядипломної  освіти вчителів і викладачів.

На думку Кіми Яківни, основою модульного навчання є створення для учнів розвивального простору, що функціонує за об’єктивними (культурними) нормами, які виступають умовою саморозвитку людини.

Інші дослідники (В. Гольдшмід і М. Гольшмід) розуміють принцип модульності як формулювання самостійної, чітко спланованої одиниці навчальної діяльності, що дає змогу учневі досягти конкретно визначеної мети. А.А. Гуцинська, наприклад, доводить, що принцип модульності вимагає формування самостійних знань, які мають бути передані дидактичними способами і відповідають природі знань. Російські науковці (В.М. Гараєв, Є.М.Дурко, С.І. Куликов) підкреслюють виняткове значення інтеграції різноманітних форм і видів навчання, які підпорядковані загальній темі навчального курсу або ж актуальній науково-технічній проблемі.

Шоста версія модульного навчання запропонована відомим українським дидактом А.М. Алексюком і стосується перебудови навчально-виховного процесу у вищій школі.

На його думку, модуль – це відносно самостійна частина навчального процесу, яка містить, насамперед, одне або кілька близьких за змістом і фундаментальних за значенням понять, законів, принципів.

Сьома версія модульного навчання є також українською, оскільки розробляється останніх десять років як теорія , мнтодологія, технологія та експерементальна практика інноваційної дидактичної системи – модульно-розвивальної. Її здійснює кафедра експерементальних систем освіти Державної академії керівних кадрів освіти АПН України під науковим керівництвом А.В.Фурмана у 18-ти базових загальноосвітніх школах.