Принцип модульності в історії освіти. Порівняльна характеристика класно-урочної і модульної систем навчання, страница 2

7.  Розробити урок української  мови на основі модульної системи у 10 класі профільної школи.

Теоретичною основою дослідження є основні положення особистісно-орієнтованого підходу у навчанні (І.Д. Бех, В.В. Давидов, Л.М. Прокачієнко, І.С. Якиманська); теорія модульної технології навчання (К.Я Вазіна, В.М.Гараєв, В.О. Огнев’юк, В.О. Рябова, Є.В. Сковін, А.В. Фурман); принципи навчання української мови (С.О. Караман, М.І. Пентилюк, Плиско, М.Г.Стельмахович); дослідження психологів щодо вікових та індивідуальних особливостей учнів старшого шкільного віку, закономірностей їх розвитку (Л.І. Макарова, О.М.Леонтьєв, Є.І. Бондарчук).

    Методи дослідження: 1) теоретичні методи, які включають вивчення і аналіз філософської, психологічної, педагогічної та методологічної літератури, системний підхід до педагогічних явищ; 2) діагностичні; 3) емпіричні, які включають вивчення практичного досвіду, спостереження.

Структура курсової роботи. Дана дослідницька робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи

РОЗДІЛ І

МОДУЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ НАВЧАННЯ В ОСВІТНІЙ ТЕОРІЇ

ТА ПРАКТИЦІ

1.1.  Принцип модульності в історії освіти

Вивчення історії, теорії і практики щодо реалізації модульного підходу в системі освіти засвідчує його інноваційність, багатоаспектність і комплексність, що відображено у дидактичних версіях модульного навчання, що відрізняються одна від одної завданнями, навчальним змістом, формами, технологіями і засобами організації освітньої діяльності учнів у загальноосвітньому навчальному закладі (ЗНЗ). Водночас, навіть найбільш обґрунтовані концепції модульного навчання (Є.В. Сковін, А.В. Фурман) не дають уявлення про повний набір цих версій, починаючи з їх первинних теоретичних моделей, що виникли за кордоном у 50-60-х роках, і завершуючи сучасними надскладними науковими конструкціями модульно-розвивальних освітніх систем.

Для розмежування дидактичних версій модульного навчання  нами використані результати наукових досліджень В.О. Рябової, яка за основу брала такі аспекти: а) історико-еволюційний матеріал щодо обґрунтування модульного підходу як ідеї, принципу, дидактичної системи; б) логіка розвитку загальноосвітньої теорії модульного навчання від простих програмово-методичних засобів до надскладних управлінсько-організаційних комплексів і соціально-культурних систем; емпіричні щодо ефективності впровадження тих чи інших моделей аналізованого типу навчання у досвіді роботи зарубіжних і вітчизняних ЗНЗ.

У результаті такої аналітико-інноваційної роботи науковцю вдалося виділити і змістовно окреслити вісім версій модульного навчання.

Перша версія модульного навчання – американська, яка вперше в історії освіти (60-ті роки ХХ ст.) запропонувала інноваційну програмово-методичну надбудову, що створювалась і використовувалась як набір різнорівневих стратегій навчальної діяльності учня. Тому, первинно модульне навчання – це пакет науково адаптованих навчальних програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем попередньої підготовки. Воно здійснюється за окремими, функціонально автономними вузлами. Відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких – розв’язання конкретних психолого-педагогічних завдань. В американському досвіді модуль – завершене п’ятнадцятихвилинне або двадцятихвилинне навчальне заняття, наповнене певним, порівняно цільним дидактичним змістом і, характеризуючись організаційною різноманітністю, активізує протягом дня (близько 24 модулів) великі (понад 100 осіб), середні (до 35 осіб)  та невеликі групи (до 12 осіб) учнів та реалізується певний час за індивідуальною програмою.

Друга версія модульного навчання – англійська, згідно з якою  модульний підхід вимагає формування самостійної групи ідей (наукових знань), що передаються дидактичними способами і відповідають природі цих ідей (знань). За кілька десятиліть розвиток цієї версії відбувався у двох напрямах, які умовно можна назвати структурним і концептуальним. Серед вітчизняних варіантів втілення зазначених напрямів є дослідження А.В. Фурмана, А.М. Алексюка.