ІІІ. Синкопальний тип утоплення (7 – 10%) обумовлений раптовим розладом серцевої діяльності на фоні підвищеного тонусу блукаючого нерву що приводить до рефлекторної зупинки кровообігу (асистолія, фібриляція шлуночків серця) при попаданні рідини в гортанно - глотковий простір, носову порожнину, зовнішній слуховий прохід. Навіть невелика кількість води, що раптово торкнулася слизової оболонки гортані здатні спричинити рефлекторну зупинку дихання і кровообігу. Цей вид утоплення частіше спостерігається у дітей, жінок, психічно-лабільних осіб, але зустрічається, навіть, у хороших плавців, розвивається в результаті психічної (страх перед падінням у воду) або рефлекторної дії (удар об воду при падінні з висоти, холодовий шок) реакції. Утоплення в цих випадках відбувається швидко і легені не встигають заповнитися водою.
ІV Гіпервентиляційний тип утоплення - зупинка дихання через значне зниження концентрації вуглекислоти (основний подразник дихального центру) внаслідок форсованого глибокого дихання на протязі 2-3 хв. перед пірнанням, або зануренням у воду. Втративши свідомість, пірнальник не може свідомо контролювати дихальні рухи, а дихальний рефлекс у відповідь на вуглекислоту відсутній так як концентрація її недостатня для подразнення дихального центру.
V Раптова смерть у воді 2-3 % випадків відрізняється від типового утоплення тим, що причиною її є зупинка кровообігу, дихання внаслідок серцевого нападу, або порушення мозкового кровообігу. Постраждалий несподівано занурюється у воду без ознак боротьби за життя, інколи в басейнах для плавання в присутності багатьох людей.
Ступінь ушкоджуючої дії рідини на організм знаходиться в прямій залежності від її характеру, хімічного складу та агресивності.
При утопленні у прісній воді ( містить мінімальні концентрації солей і відносно плазми є гіпотонічною) через стінки альвеол при збереженому легеневому кровообігові вода попадає у кровоносне русло викликаючи при цьому значне збільшення ОЦК (об’єму циркулюючої крові), підвищення рівня артеріального та венозного тиску, розрідження крові з розпадом еритроцитів, порушення електролітної рівноваги. Швидкість проникнення води у кровоносне русло спочатку досить висока (до 50% об’єму за 2 хв.) і залежить від різниці осмотичних тисків з обох боків альвеолярно-капілярної мембрани. По мірі збільшення ОЦК і розрідження крові зменшується різниця осмотичних тисків, зростає гідростатичний тиск кровоносного русла. По мірі надходження вода розтягує альвеоли, змішується із сурфактантом (вистилає альвеоли зсередини, попереджуючи їх злипання під час видиху) сприяє утворенню стійкої дрібнопухирчатої піни з низьким коефіцієнтом розпаду (часто має рожевий колір через домішок гемолізованої крові),набряку легенів. Електролітні порушення на фоні вираженої гіпоксії спричиняють розвиток фібриляції шлуночків та зупинку кровообігу.
При утопленні у морській воді (містить певну концентрацію солей і відносно плазми є гіпертонічною) через стінки альвеол при збереженому легеневому кровообігові відбувається перехід рідкої частини плазми крові і частково білків у простір альвеол. ОЦК зменшується, підвищується в’язкість крові, розвивається набряк легенів з надмірним утворенням піни (людина ніби тоне у власній рідині). Крім того спостерігається перерозтягування альвеол, пошкодження міжальвеолярних перегородок. Гемолізу еритроцитів не відбувається, що сприятливо позначається на життєвих функціях організму, і суттєво не порушується електролітний обмін, тому у потерпілих на морі фібриляція шлуночків зустрічається значно рідше (зупинка кровообігу настає внаслідок асиситолії).
Під час утоплення у прісній і морській воді розвиваються надто тяжкі порушення гомеостазу та функції життєво важливих органів та систем, механізм розвитку яких різний, що необхідно враховувати при наданні допомоги та проведенні реанімаційних заходів.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.