Особливе значення в цьому відношенні мали виступи Г. Нейгауза в Харкові, де піаністи були набагато слабшими, ніж у Києві, і в своїй виконавській діяльності відстоювали «принципову» позицію «чистоти» академічного репертуару, не зверталися до сучасної фортепіанної музики. С. Богатирьов, оцінюючи музичне життя Харкова тих часів, підкреслював відсутність у програмах концертів сучасних творів. Коли ж грали Прокоф’єва, Дебюссі, Равеля, Скрябіна, то «всі виступи мали великий успіх у слухачів і неодноразово повторювалися. Створюється враження,- писав він, - що публіка начебто випередила у своєму розвитку тих, чий професіональний обов’язок був не тільки виховувати музичний смак слухача на зразках старого, а й ознайомлювати з досягненнями сучасної музики». Тому, коли Г. Нейгауз виступив у Харкові (1924р.) з сучасною програмою (новий квінтет Гнесіна в ансамблі з квартетом ім. В. Вільома, твори Александрова, Прокоф’єва, Шиманського), місцева критика використала цей момент для наголошення принциповості виконання нового репертуару [5].
Концертна діяльність Генріха Нейгауза на Україні мала великий вплив на формування української фортепіанної школи, на виховання музиканта нового типу, артиста-громадянина.
У повоєнні роки Г. Нейгауз неодноразово приїздив до Київської консерваторії як голова державної екзаменаційної комісії на фортепіанному і теоретичному факультетах. Усіх присутніх під час захисту дипломів вражала його всебічна ерудиція, уміння підвести до характеристики музичного твору і події, захоплював його гумор, тонка іронія і бездоганний такт. Професор Надія Олександрівна Горюхіна згадувала, як вона «плавала», відповідаючи на запитання, пов’язане з творчістю Р. Равеля, і з гордістю говорила, що її диплом підписав Г. Нейгауз.
У 50-60-і роки Г. Нейгауз проводив у Київській консерваторії відкриті уроки. Для Генріха Густавовича і численної аудиторії це були уроки музики, уроки виховання музиканта-людини, музиканта-митця. Ідеї і традиції, закладені Г. Нейгаузом, вірно оберігала талановита піаністка, чудовий музикант і педагог Оксана Григорівна Холодна. Принципи Г. Нейгауза («музика – мистецтво звука», «вірте авторові», «учитель музики, а не гри на фортепіано», «творче начало», «художній смак») вона втілювала у своєму класі, виховуючи у студентів культуру звука, природність фразування, заглиблення в музичний текс, прочитання авторських вказівок, неприйняття усього зовнішнього, музичного марнослів’я і бравади [6].
У наші дні школу Генріха Густавовича Нейгауза в Київській консерваторії представляє заслужена артистка України, професор Рада Остапівна Лисенко, яка закінчила аспірантуру по класу Генріха Густавовича в Московській консерваторії.
З 1935 року Г. Нейгауз регулярно виступає в пресі з статтями, присвяченими актуальним питанням розвитку музичного мистецтва, рецензує концерти радянських та зарубіжних музикантів. У 1958 році в Музгизе вийшла книжка «Про мистецтво фортепіанної гри. Записки педагога» - ця книга і сьогодні актуальна у вихованні та становленні музикантів всіх рівнів. Уславлена школа Г.Нейгауза – це не лише всесвітньо відомі виконавці, а й видатні педагоги, справжні хранителі живої музики, носії музичної культури. Окрім викладача Оксани Григорівни Холодної безпосереднім продовжувачем традицій Г. Нейгауза в Києві була педагогічна робота в Консерварії протягом 1961-1970рр. талановитого учня Генріха Густавовича піаніста-виконавця Всеволода Володимировича Топіліна (1908-1970).
Розділ 2. Методика викладання фортепіанної гри Г.Нейгайза
2.1. Аналіз методики митця
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.