Г.Нейгауз і його методика навчання фортепіанній грі (на основі аналізу праці "Про мистецтво фортепіанної гри"), страница 11

Уміння та навички відіграють значну роль у діяльності людини, даючи їй можливість успішно досягати поставлених перед собою цілей. Усі вміння і навички, які сформовано в людини, є її позитивним надбанням. Чим досконаліше людина володіє вміннями та навичками у своїй галузі професійної діяльності, тим кращим майстром своєї справи вона є.

Особливо великого значення набувають уміння та навички у творчій музичній діяльності людини. Робота над кожною окремою музичною композицією – це творчість, у процесі якої виникають певні своєрідності динамічного стереотипу, які обумовлюються специфікою відтворення музичного твору, його форми, темпу, в установленні комплексу рухів, властивих саме цьому твору [1, c. 154].

Коли ми говоримо про розвиток студентської ініціативи, творчого підходу до виконання твору, то не повинні забувати про коригування своєї методики викладання з урахуванням індивідуальних особливостей кожного свого учня (студента). Г. Нейгауз сміливо загострив проблему різностороннього підходу вчителя до різних учнів. Він указував, що не тільки різний ступінь музичної обдарованості визначає відмінність підходу, але і різний характер обдарованості вимагає відповідних коректив у методиці викладання. Він виступав проти стандартів: «Жодних стандартів в «кількості» і «якості» допомоги вчителя учневі. Усі стандарти у своїй основі догматичні. А для творчої педагогіки, педагогіки, яка наближається за своїм типом і характером до мистецтва, догма є смерть ... » [2, c. 161].

Для того щоб вибирати ті чи інші прийоми, вміти творчо підійти до виконання творів, необхідно, як було вже сказано раніше, володіти професійними знаннями, ерудицією. Тому проектувати заняття потрібно так, щоб вистачало часу для інтелектуального розвитку учня, як це робив великий музикант-педагог. Не перестаєш дивуватися цій особливості його педагогічної майстерності. З якою любов'ю, терпінням, умінням підводити учня до правильного висновку він підходив при розборі музичного твору. «Досягти успіхів у роботі над художнім твором, - писав Г. Нейгауз, - можна лише безперервно розвиваючи учня музично, інтелектуально, артистично, а, отже, і піаністично... » [2, c. 27].

«Твори мистецтва, особливо нові, – підкреслював Г. Нейгауз, – вимагають вивчення і пропаганди. Чим своєрідніше мистецтво, тим уважніше треба вдивлятися і вслухатися в нього» [3, c. 208]. Перше знайомство з музичним твором педагог починав з бесіди про композитора, про його життя і тій епосі, в якій він жив, про тенденції розвитку музичного мистецтва та мистецтва в цілому в той період, які образи і яку ідею закладено художником. У своїй книзі «Про мистецтво фортепіанної гри» педагог – музикант ділився особистими думками про те, що вчитель гри на будь – якому інструменті повинен бути, перш за все, вчителем музики, тобто вміти її пояснювати і тлумачити. Особливо це необхідно на нижчих рівнях розвитку учнів: при цьому вже абсолютно неминучим є комплексний метод викладання, тобто вчитель повинен не тільки довести до учня так званий «зміст» твору, не тільки «заразити» його поетичним образом, але й дати йому докладний аналіз форми, структури в цілому і в деталях, гармонії, мелодії, поліфонії, фортепіанної фактури, коротко кажучи, він повинен бути одночасно і істориком музики, і теоретиком, учителем сольфеджіо, гармонії, контрапункту і гри на фортепіано [4, c. 189].

Працюючи з учнем над фортепіанним твором, Нейгауз пропонував вивчати його нотний запис, як диригент вивчає партитуру – не лише в цілому, а і в деталях, розкладаючи твір на його складові частини. Іноді в роботі над художнім образом він використовував алегорію, порівняння музики з поезією, наводив приклади з архітектури, скульптури і живопису. Наприклад, учень грає так звану Місячну сонату: особливо складні завдання ставить зазвичай її друга частина і зрозуміло чому: перша частина – вираження якнайглибшої скорботи – і третя – відчай – ясніші і визначеніші, сильніші у своїй приголомшливій виразності. Друга частина – це хистке, «скромне», витончене і одночасно надто просте, майже невагоме Allegretto Des - dur.