Принципи арбітражного процесуального права. Принцип законності, страница 6

Принцип об'єктивної істини тісно пов'язаний з принципом законності. Він означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 АПК).

Стаття 6 Закону «Про статус суддів» вимагає від судді «при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків».

Спрямованою на усунення можливої упередженості судді чи іншого недобросовісного ставлення до розгляду справи є норма щодо відводу судді, за якою суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь в арбітражному процесі, або буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості (ч. 1 ст. 20 АПК).

На реалізацію принципу об'єктивної істини спрямовані й інші правові інститути та норми АПК: перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами та перевірка їх в порядку нагляду; право арбітражного суду виходити за межі заявлених вимог тощо.

Диспозитивністьяк принцип здійснення правосуддя в господарських відносинах не знайшов свого прямого закріплення в законодавстві, хоча його дія в арбітражному процесі сьогодні не викликає сумнівів і заперечень. Принцип диспозитивності полягає в можливості учасників арбітражного процесу (в першу чергу сторін) розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, активно впливати на процес з метою захисту своїх прав і інтересів. Так, позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Особливістю дії принципу диспозитивності в арбітражному процесі є його певна обмеженість, яка зумовлена тим, що господарські спори, які вирішуються арбітражним судом, часто зачіпають не лише приватно-правові, але й публічно-правові інтереси. Тому, наприклад, арбітражний суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (ч. 6 ст. 22 АПК). Загальне правило про можливість передачі сторонами підвідомчого арбітражному суду спору на вирішення третейського суду (арбітражу) не діє в тих випадках, коли йдеться про спори про визнання недійсними актів, а також про спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Суттєва відмінність диспозитивності в арбітражному процесі від цивільного процесу в тому, шо звернення в суд за захистом

— право зацікавленої особи. В арбітражному процесі — це не тільки право, але і обов'язок, оскільки керівники господарських організацій або підприємств зобов'язані приймати заходи щодо охорони прав і інтересів організацій, які вони очолюють. Звичайно, в першу чергу мова йдеться про підприємства із державною формою власності незалежно від її частки. Тим самим сфера втручання держави в область розпорядчих дій сторін в арбітражному процесі значно ширша, ніж в цивільному судочинстві. Тому ст. ст. 1, 12, 14 АПК встановлено, що арбітраж розглядає спори за заявами не тільки зацікавлених підприємств, установ і організацій, але і за заявами державних органів, в тому числі і органів прокуратури.

Оскільки за своєю юридичною природою арбітражний суд є органом, що здійснює правосуддя, є всі підстави для того, щоб принципи рівності сторін, об'єктивної істини та диспозитив-ності також закріпити в законодавстві. Зробити це доцільно не в Законі «Про арбітражний суд», а в Арбітражному (Господарському) процесуальному кодексі.

Є всі підстави вважати принципом арбітражного процесуального права і мову арбітражного провадження, хоча серед принципів організації і діяльності арбітражного суду, закріплених в ст. 4 Закону «Про арбітражний суд», він не зазначений.