Принципи арбітражного процесуального права. Принцип законності, страница 3

Рівність усіх учасників судового процесу означає, шо правосуддя в господарських відносинах здійснюється на засадах рівності перед законом і арбітражним судом усіх учасників арбітражного процесу, зазначених в розділі IV Арбітражного процесуального кодексу України. Це конституційний принцип, закріплений в ст. 129 Конституції України.

Реалізація зазначеного принципу в арбітражному судочинстві означає, що, по-перше, суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх підприємств і організацій, державних та інших органів, громадян-підприємців однаковою мірою, безвідносно до того, між якими сторонами розглядається спір -- між організаціями чи між організаціями і громадянами-підприємцями тощо; по-друге, правовий статус учасників арбітражного процесу (обсяг прав і обов'язків) визначається лише його процесуальним положенням і не залежить від ознак, зазначених в ст. 24 Конституції (раси, кольору шкіри, політичних, релігіозних та інших переконань, статі тощо).

Внісши зміни до переліку принципів діяльності арбітражного суду, законодавець безпідставно, на нашу думку, відмовився від принципу рівності сторін, замінивши його рівністю всіх учасників перед законом і арбітражним судом. Процесуальна рівність сторін — принцип, який є похідним від принципу змагальності. За своїм змістом і за суб'єктним складом він відрізняється від принципу рівності всіх учасників перед законом і судом. Відповідно до ч. 1 ст. 22 АПК сторони користуються рівними процесуальними правами. Це означає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

Будучи обумовленим демократизмом процесуальної форми, принцип рівності сторін є важливим засобом забезпечення захисту їх прав та законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення чиїх би то не було процесуальних прав. Це дозволяє сторонам однаково вчиняти встановлені законодавством процесуальні дії, реалізуючи надані їм законом права та виконуючи покладені на них обов'язки.

Змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості отримала більш змістовну регламентацію в Законі від 13 травня 1997 р.

У літературі і в арбітражній практиці і раніше прийнятий порядок розгляду господарських спорів постійно розцінювався як процес змагальний¹. Змагальність в арбітражному суді суттєвим чином впливає на весь процес формування і дослідження фактичного матеріалу, необхідного для вирішення справ, які надходять до суду, визначає дії сторін та інших учасників процесу по збиранню і дослідженню доказів, послідовність здійснення цих дій та їх правові наслідки, роль суда в даному процесі. У відповідності з даним принципом для сторін в арбітражному процесі забезпечуються широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі позицій.

Сторони вправі і зобов'язані наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги і заперечення, а також надавати докази в підтвердження цих фактів. Вони мають право знати аргументи, вимоги і заперечення другого учасника спору, знайомитись із матеріалами справи, висловлювати з приводу них свої аргументи, активно приймати участь в обговоренні зібраних у справі доказів, їх перевірці, заявляти в зв'язку з цим різні клопотання, задавати одна одній та іншим учасникам процесу питання тощо.

Суддя зобов'язаний насамперед слідкувати за тим, щоб наведені права використовувалися сторонами добросовісно, координувати всі дії і зусилля сторін в напрямку, який забезпечує всебічне, повне і об'єктивне вияснення всіх обставин спору, виправляти допущені сторонами помилки і сприяти їм в зборі необхідних доказів.

У самій інтерпретації принципу змагальності, в тому, як визначається його сутність і значення відповідно в цивільне- і арбітражно-процесуальному законодавстві, немає будь-яких суттєвих розбіжностей. Не можна погодитись із думками тих авторів, які ставлять під сумнів наявність в загальному і арбітражному суді деяких загальних принципів, однаково характерних як для цивільного судочинства, так і арбітражного процесу, стараються представити змагальність в арбітражному суді як одне, а змагальність в загальному суді як дещо зовсім інше¹.