Принципи арбітражного процесуального права. Принцип законності, страница 2

Незалежність суда і підкорення його тільки законові означає, що він незалежний у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки законові.

Гарантії незалежності суддів досить детально закріплені в главі III Закону України від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів». Відповідно до статті 11 зазначеного закону незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посади.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Конституції суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п'яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувального вироку щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Порядок призначення суддів, увільнення від виконання обов'язків та звільнення з посади хоча й стосується більше організаційних аспектів діяльності арбітражного суду, має значення для характеристики правового положення судді як учасника процесу, оскільки як гарантія забезпечення незалежності судді, цей порядок разом з тим забезпечує належне виконання суддею своїх процесуальних повноважень передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя, а також забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя, шо прямо передбачена ч. 2 ст. 126 Конституції України і деталізована в статті 12 Закону «Про статус суддів», де зазначено, що будь-яке, не передбачене законом, втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством¹.

Незалежність суду забезпечується і передбаченою законодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Стаття 14 Закону «Про статус суддів» містить норму, згідно з якою «прояв неповаги до суду або судді з боку осіб, які беруть участь у справі або присутні в судовому засіданні, а так само вчинення поза судовим засіданням будь-яких дій, що свідчать про явну зневагу до суду чи судді у зв'язку з їх службовою діяльністю, тягнуть за собою відповідальність згідно з законом». Така відповідальність встановлена, зокрема, статтею 176³ Кримінального кодексу У\-раїни і стосується одного з проявів неповаги - - образи судді у зв'язку з його діяльністю по здійсненню правосуддя. За неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених в суді

правил, можуть бути застосовані заходи адміністративної відповідальності відповідно до статті 185(3) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Хоча законодавець не обмежує сферу застосування наведених норм загальними судами, в практиці арбітражних судів зазначені заходи відповідальності фактично не застосовуються.

На нашу думку, як неповагу до суду можна кваліфікувати ненадіслання у встановлений строк відзиву на позовну заяву або витребуваних арбітражним судом матеріалів, а також ухилення від вчинення дій, покладених арбітражним судом на сторону, за що п. 5 ст. 83 АПК передбачено стягнення штрафу з винної сторони. Порівняльний аналіз норм ЦПК та АПК в частині застосування процесуальних штрафів (як щодо підстав застосування, так і щодо кола суб'єктів відповідальності) свідчить про необхідність вдосконалення правового регулювання цих питань в арбітражному процесуальному законодавстві з тим, щоб і ця гарантія забезпечення незалежності суддів запрацювала повною мірою.

Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу, а також особливим порядком фінансування судів і системою органів судового самоврядування¹.