Завдання та методичні вказівки до контрольної роботи з курсу «Статистика», страница 12

Він складається з двох частин. В першій частині балансу надаються ресурси робочого часу: величини календарного, табельного і максимально-можливого фондів робочого часу. В другій частині балансу відображають фактичне використання робочого часу на підприємстві і наводяться дані про час, використаний на виробництві, час, не використаний з поважних причин, а також втрати робочого часу. Підсумовуючи ці елементи, встановлюють максимально-можливий фонд робочого часу.

На підприємствах розрізняють такі фонди робочого часу:

– календарний фонд робочого часу – сума усіх явок та неявок. Він може бути отриманий як добуток середньоспискового складу робітників на кількість календарних днів періоду;

– табельний фонд – календарний фонд за вирахуванням кількості вихідних і святкових днів у періоді;

– максимально-можливий фонд – час роботи підприємства відповідно до трудового законодавства. Для визначення його величини з табельного фонду треба відняти загальну кількість днів чергових відпусток усіх робітників.

Для визначення якості використання кожного з цих фондів потрібно зіставити величину часу, який був фактично відпрацьований , з величиною кожного з цих фондів:

,                                (47)

де і – вид фонду робочого часу (календарний, табельний або максимально-можливий).

У другій частині балансу наводиться використання робочого часу, тобто відображено фактично використаний час, а також час, який не був відпрацьований. Він у свою чергу поділяється на:

– час не відпрацьований з поважних причин, які передбачені чинним трудовим законодавством: хвороби, відпустки на навчання, відпустки по вагітності та пологах, виконання державних, військових та суспільних обов'язків, догляд за дітьми віком до трьох років. Це неявки з поважних причин. Він може обліковуватись в людино-днях або в людино-годинах;

– час не відпрацьований по неповажним причинам: неявки з дозволу адміністрації, прогули, запізнення, простої цілоденні і внутрішньо змінні з вини адміністрації або самих робітників. Це - втрати робочого часу. Вони також можуть обліковуватись в людино-днях або в людино-часах.

Сума всіх вищевказаних явок і неявок повинна дорівнювати максимально-можливому фонду робочого часу.

Спискова чисельність працюючих відповідає числу осіб, які перебувають у списках підприємства, куди вони заносяться з дня зарахування їх на роботу, якщо вони прийняті на один день і більше. До спискового складу відносять всіх постійних, сезонних, термінових робітників, робітників, залучених для виконання спеціальних разових господарських потреб, а також практикантів, якщо вони зараховані на посаду. Спискове число робітників на будь-яку дату складається з осіб, які з'явилися на роботу в цей день, а також тих, хто не з'явився на роботу незалежно від причин.

Тому що спискова чисельність є показником моментним, для її характеристики за період використовують середню спискову чисельність працюючих (робітників). Цей показник можна визначити відношенням суми людино-днів явок  і неявок  за всі дні періоду до числа календарних днів періоду (Т_к - для розрахунків дорівнює 90):

                  ,                            (48)

де  - календарний фонд робочого часу, люд.-дн.

Явкова кількість робітників вираховується за кожен робочий день періоду і містить в собі кількість робітників, які з'явилися на роботу незалежно від того, чи приступили вони до неї. Середня явкова кількість робітників  визначається шляхом поділу суми людино-днів явок за період на кількість робочих днів періоду (Т_я - для розрахунків дорівнює 65):

,                 (49)

Якщо з людино-днів явок  відняти людино-дні цілоденних простоїв  можна встановити загальну кількість людино-днів, фактично відпрацьованих всіма робітниками підприємства. Розділивши цю величину на кількість робочих днів періоду, можна отримати середню за період кількість робітників, які фактично працювали :

,                         (50)

де  - кількість фактично відпрацьованих людино-днів у періоді.

Для визначення ступеня використання робочого часу необхідно розрахувати середню фактичну і встановлену тривалість робочого періоду.

Середню фактичну тривалість робочого періоду  визначають діленням фактично відпрацьованих днів на середню кількість робітників: