Альтруїзм і егоїзм- основні критерії моралі, страница 8

За екстремальних умов готовність допомогти вища там, де свідок небезпеки один. [19, с.239-241]

Сучасна наукова антропологія все глибше проникає в таємницю антропогенезу, зокрема в еволюцію становлення людини моральної. Вона виокремлює два типи альтруїзму – захист роду, відданість йому і взаємна вигода. Представники її вважають, що людей потрібно навчати альтруїзму, оскільки гени егоїстичних індивідів виживають з більшою вірогідністю, ніж гени тих, хто собою жертвує. [16, с.273]

Вважається, що альтруїзм може передаватись дітям як частина сімейного сценарію, звична модель поведінки через наслідування і через телевізійні просоціальні моделі впливу. Ефективним є навчання альтруїзму без залучення засобів зовнішньої стимуляції: заохочення і покарання, адже такі вчинки не підлягають матеріальним вимірам, їх здійснюють за велінням серця, совісті, честі (ще Френсіс Бекон у своїй етиці надавав особливого значення вихованню доброти, розвитку альтруїстичного, безкорисливого начала в людині[28, с.307]). Знання умов, які сприяють альтруїстичній поведінці, та причин, що гальмують вияви альтруїзму, допомагають людям стати уважнішими до оточення.

Отже, альтруїзм як самобутній прояв людяності і моральності проявляється серед осіб вкрай рідко, а якщо бути точним, то і ніколи. Не варто плутати доброчесність, чи інші моральні якості з альтруїзмом.

2.2. Альтруїзм як прояв героїзму

Альтруїстично зорієнтована особистість здатна піднестися до героїзму. Герої часто гинуть, не залишаючи нащадків. Потреба утвердження роду (альтруїстичне начало) домінує тут над егоїстичним (індивідуальне виживання). Однак укорінення героїв у роді від цього не слабшає. Воно лише здійснюється в інший спосіб: не генетично, а духовно. Не випадково слово «герой» у перекладі з грецької означає «захисник роду». Героїзм є наслідком здатності до самоорганізації психічних структур особи на здійснення необхідного як особистого бажаного. Поняття необхідного в героїчному завжди зосереджене на альтруїстичних мотивах. Почуття і воля спрямовується на вчинки, що покликані усунути джерело чужого страждання. Для героя чуже горе болить так сильно, а може навіть сильніше, ніж власне. Момент самозречення, що завжди наявний у героїчних діях, навіть якщо вони завершуються щасливо і герой залишається жити, є виявом внутрішньої потреби утвердити родове життя в його самоцінності. Предметним утвердженням є захист життя конкретного представника чи групи представників роду, або усунення джерел зла, що несуть загрозу їх життю. Альтруїзм людства щодо героїв  - у пам’яті нащадків про них, у шануванні та повазі до їх моральної величі.

Отже, герой захищає не конкретний тип суспільності, а «тіло» її - живих носіїв суспільності стосунків. Він завжди правий, адже його предмет – людське життя, що є вищою цінністю. Можна констатувати, що егоїсти примножують рід, утверджуючись у ньому генетично. Альтруїсти гинуть, захищаючи його. Їх діяльність є прямим і моральнісно визначеним способом утвердження родового життя в його самоцінності. Моральнісна ідея завдяки носіям практики людяності утверджується в свідомості людини. «Егоїсти» підтримують і утверджують її необхідність. Вони культивують альтруїзм як умову самозбереження. Зрештою, в цій площині лежить творення культурою образу стражденного Бога християнства. На ґрунті релігії, зокрема християнства, альтруїзм утверджується як божественне – духовне, творче начало. Егоїзм – як людське – тілесне, а отже, плинне, обмежене. Шлях до морального удосконалення полягає у применшенні егоїзму і наближенні до альтруїзму. Принцип егоїзму, що осмислюється сучасною етичною теорією як явище морально негативне, має двоїсту природу. На рівні вітального життя інстинкт збереження істоти забезпечує виживання природніх видів, а отже, і феномена життя як такого. Сила інстинкту виживання визначила явище пристосування видів до несприятливих умов. Часто воно викликає подив і захоплення наявною у природі здатністю виживання та біологічного відтворення у вкрай несприятливих умовах. Досить назвати, скажімо, піщану пустелю Сахару, чи пустелю Гобі, в яких наявні свої види живого.[16, с.277-278]