Походження і сутність протилежності альтруїзму – егоїзму – не викликає суперечок. Дослідники одноголосні в його тваринному походженні (окрім марксистів-леніністів, котрі вважали причиною – приватну власність, як писалося вище). І. Кант підкреслює вкоріненість егоїзму в природі людини: «З того дня, коли людина починає говорити від першої особи, вона всюди, де тільки можливо проявляє і стверджує своє улюблене Я і егоїзм розвивається нестримно, якщо і не відкрито (тому що йому тут протистоїть егоїзм інших людей), то таємно, щоб з вдаваним самовідреченням і уявною скромністю все певніше піднятися у думці інших»[9, с.133]. Сучасна наука уточнює Канта в тому розумінні, що егоїзм існує в людині задовго до вперше сказаного «Я». Дослідник Г. Сельє пише: «Живі істоти схиляються до дій різноманітними імульсами, серед яких себелюбське бажання зберегтися, залишитись живим і бути щасливим займає одну з перших позицій. Задоволення інстинктивних потягів, потреба у самовираженні, прагнення накопичити багатство і досягнути влади – всі ці мотиви у поєднанні з багатьма іншими зумовлюють нашу поведінку»[23, с.123].
Сутність егоїзму не складає проблеми, проблематика егоїзму виражається у характері його ролі в житті людини і суспільства. У цьому питанні думки філософів і вчених розділились. Одні з них схвалювали або, меншою мірою, фіксували дану властивість поведінки людини, інші однозначно її засуджували. Ці характеристики залежали від розуміння сенсу життя людини і від відношення егоїста до інших людей. Т. Гоббс, виділяв три причини суперечок між людьми – суперництво, недовіра, любов до слави, - писав: «Людьське життя можна порівняти зі змаганням бігунів. Єдина ціль і єдина нагорода кожного з учасників це опинитися попереду своїх конкурентів… .Жадібне прагнення до великого багатства і честолюбне прагнення до великих почестей є дечим почесним, як ознаки володіння силою до їх досягнення. Жадність і честолюбність, напрямлені на жалюгідні покупки чи на маленьке просування кар’єри – ганебні»[6, с.342]. Таке відверте виправдання егоїзму зустрічається нечасто у філософській літературі. Значно частіше філософи дають негативні оцінки. Типовою можна вважати оцінку, що дав Кант: «…моральний егоїст – це той, хто всі цілі обмежує самим собою, хто користь бачить тільки у тому, що корисно йому, і, як евдемоніст, вбачає вищу визначну субстанцію своєї волі тільки у вигоді і особистому щасті, а не в уявленні про обов’язок»[9, с.129].
Такі думки, до речі, не впреше представлені у філософії, визначають подальший розвиток етичної думки відносно сутності людини. Відношення до егоїзму проявилося в його різноманітних класифікаціях. І. Кант, що вважав егоїзм несумісним з поняттями обов’язку і совісті, виділяв три типи егоїзму: логічний (невизнання коректності мислення інших людей), естетичний (невизнання смаків інших людей), і прагматичний, про який писалося вище[9; с.128]. А.І. Герцен у дусі розумного егоїзму визначає за природними властивостями людини: «Є егоїзм вузький, тваринний, брудний, так само як і є любов брудна, тваринна, вузька. Справжній інтерес зовсім не у тому, щоб вбивати на словах егоїзм і схвалювати братство – воно його не сприймає, - а у тому, щоб поєднувати гармонічно вільно ці два невід'ємних початки життя людського»[5, с.68]. Артур Шопенгауер не впевнений у сумісності, зазначених А.І. Герценом, початків. Він виділяє дві різногманітності егоїзму: егоїзм, який прагне власного блага, вболіває за себе, і гіпертрофований, злий егоїзм, яких хоче горя іншому. У першому випадку він прикривається ввічливістю, цим «кленовим листком егоїзму». У другому випадку він виступає як оголене злодіяння: «Інша людина, - писав А. Шопенгауер, - була б у стані вбити іншу тільки для того, щоб її жиром змастити собі чоботи! Але при цьому, - додає філософ, - у мене все-таки зостався сумнів, чи справді це гіпербола». І.С. Тургенєв дещо інакше розподіляє види: «Є три розряди егоїстів: егоїсти, які самі живуть і дають жити іншим; егоїсти, які самі живуть і не дають жити іншим; і насамкінець егоїсти, які самі не живуть, і не дають жити іншим. Жінки більшою мірою належать до третього розряду». Сучасний дослідник Дж. Ролз виділяє три види егоїзму: 1) диктаторський: «усі повинні служити моїм інтересам»; 2) власної особливості: «всі повинні дотримуватись моральних принципів, окрім мене, якщо мені це невигідно»; 3) анархічний, або загальний егоїзм: «усім дозволено слідувати власним інтересам, як їм забажається» [17, с.339]. Л. Фоєрбах вважав егоїзм вираженням природи людини. На його думку, без егоїзму немає людини. Більше того, він вважає егоїзм передумовою альтруїзму: «Людина тільки там задовольняє інших, де задовольняє сама себе… під егоїзмом я розумію не егоїзм «буржуа», а філософський принцип створений природою, за допомогою розуму людини»[29, с.13].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.