Усвідомлення того, що жити за егоїстичними принципами – це погано штовхає людину до вчинків діаметрально протилежних. Особистість, розуміючи свою слабкість на самоті, чинить так, як їй диктує соціум, в певних випадках альтруїстично, ховаючи свою корисливість глибоко всередині себе.
РОЗДІЛ 3. ЕГОЇЗМ.
3.1. Егоїзм як критерій моралі
Егоїзм (франц. egoisme, від лат. ego – я) – моральний критерій ціннісної орієнтації суб’єкта, який зумовлює домінування у його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера зі спілкування; ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням у його життєдіяльності корисливих особистих інтересів і потреб щодо інтересів інших людей та соціальних груп; Згідно теорій егоїзму, задоволення людиною особистого інтересу розглядається в якості вищого блага.
Проявам егоїзму властиво ставлення суб'єкта до іншої людини як до об'єкта й засобу досягнення корисливої мети. Розвиток егоїзму і перетворення його в домінуючу спрямованість особи пояснюється серйозними дефектами виховання. Якщо тактика сімейного виховання об'єктивно направлена на закріплення таких проявів, як завищена самооцінка і егоцентризм дитини, то у неї може сформуватися стійка ціннісна орієнтація, при якій враховуються лише її власні інтереси, потреби, переживання тощо. У зрілому віці подібна концентрація на власному Я, себелюбство і повна байдужість до внутрішнього світу іншої людини або соціальної групи може привести до відчуження, як переживання суб'єктом самоти у ворожому йому світі.
У деяких психологічних і етико-психологічних концепціях егоїзм розглядається як природжена властивість людини, завдяки якій забезпечується захист її життєдіяльності.
У буденному слововживанні егоїзм виступає протилежністю альтруїзму.
Егоїзм проявляється у ситуації конфлікту інтересів, коли задоволення особистого інтересу відбувається на шкоду інтересу іншої людини. У цьому плані егоїзм слід відрізняти від себелюбства, тобто природного відчуття самозбереження і благовоління до самого себе. При себелюбстві турбота людини про власне благо може не суперечити блага інших людей і поєднуватися з прагненням до блага інших людей, до загального блага. «Егоїзмом» також іноді називають зарозумілість, або самовдоволення, при якому милість до себе може здійснюватися за рахунок інших. Егоїзм неправильно змішувати з індивідуалізмом (лат. individum — індивідуум, особина), тобто такої позиції або принципу, відповідно до яких інтерес індивіда (у окремих випадках сім'ї) визнається пріоритетним відносно колективного (групового або громадському) інтересу, а його благо, свобода та особистісний розвиток як вищої мети, відносно якої соціальні інститути та групи є засобом або умовою її досягнення.[8, с.221]
Отже егоїзм – корисливий афект моралі, яким керується людина у випадку слабкої пов’язаності з соціумом. Передумовою егоїзму є погане виховання чи оточення, що зосереджене на власних достатках і благах.
3.2. Егоїзм -внутрішній морально-етичний фактор розвитку
самосвідомості людини
Властиве людині прагнення до розвитку самосвідомості є невід'ємною властивістю людської природи. Це прояв спрямованості до морального, ідеального, цілісного, тобто до духовності.
Шлях розвитку людини може бути представлений як пізнання людиною своєї власної сутності, як відображення цієї сутності у самосвідомості, що виражає даність суб'єктивної реальності свідомості самого суб'єкту. Людину рухає шляхом розвитку голос совісті, і, як духовна істота, людина завжди шукає кращого, бо якийсь таємничий голос завжди закликає її до досконалості. Голос цей чіткий і владний над нею; саме бажання відгукнутися на цей заклик і пошуки шляхів до досконалості додають людині гідність духу, наповнюють його життя духовним змістом і відкривають йому можливість творити справжню культуру на землі.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.