Конспект книги "Фінанси". Розділ 18. Основи міжнародних фінансів, страница 3

У юнці шістдесятих років бракувало основних валют, золота, щоб підтримувати зростаючі обсяги міжнародних операцій. Отож у 1967 році було досягнуто угоди між індустріально розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, про тс, що буде створена умовна валюта, яка називатиметься Спеціальними правами запозичення (СПЗ).

СПЗ — це кредити, що надаються країнам-імпортерам і контролюються міжнародною організацією, яка називається Міжнародний Валютний фонд (МВФ), з осідком у Вашінгтоні. Кожна країна має свою квоту на кредит, що залежить від обсягу її експорту та імпорту. СПЗ обмінюються лише між центральними банками та конвертуються в інші валюти. Хоч нині у міжнародному обігу СПЗ на суму понад 30 мільярдів доларів США, проте це становить (не враховуючи золота) менше 8% світових міжнародних резервів.

Спочатку вартість СПЗ визначалась шістнадцятьма основними валютами, кожна з яких посідала своє особливе місце у залежності від її обсягу в міжнародній торгівлі. Такий метод оцінки був змінений у 1981 році, і нині вартість СПЗ визначається як середньозважена величина п'яти валют: долар США, німецька марка, французький франк, японська йєна та фунт стерлінгів Об'єднаного королівства Великобританії. Долар США має найбільший вплив, його вага в оцінці СПЗ становить понад 40%.

ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ

Платіжний баланс країни показує всі платежі і надходження в країну за певний рік по відношенню до решти світу. Платіжний баланс має п 'ять основних рахунків: торговий рахунок, рахунок послуг, поточний рахунок, рахунок переміщення капіталу та загальний рахунок. Загальний рахунок складається із суми всіх інших рахунків; його сальдо враховує загальний приплив і відплив всіх коштів. У 1967 році між промислова розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, було досягнуто угоди про створення Спеціальних прав запозичення (СПЗ). СПЗ були введені для того, щоб підвищити ліквідність фінансових операцій у світі.

ЯК ОБМІНЮЮТЬСЯ ІНОЗЕМНІ ВАЛЮТИ

Операції обміну іноземних валют пов'язані з купівлею або продажем валюти однієї країни за валюту інших країн. Ціна, за якою відбувається такий обмін, називається курсом обміну валюти. Такий курс

328

може бути встановлений урядом або пропозицією та попитом ринку. Від фіксованих курсів відмовились ще у 1971 році, отож вартість валют одна по відношенню до іншої тепер коливається.

За останні роки ставки обміну внаслідок зростаючої мінливості відносної вартості валют та зростаючого обсягу світової торгівлі дуже змінювались. З обміном валют пов'язаний ризик, що здебільшого складається з ризику операції та ризику трансляції.

Ризик операції існує тоді, коли на майбутні надходження в іноземній валюті можуть несприятливо вплинути коливання курсу валют, перш ніж скінчиться операція. Припустимо, наприклад, що експортер із США через б місяців має одержати виручку від експорту в італійських лірах. У цьому випадку експортер із США має ризик операції, бо він може втратити частину грошей, якщо італійська ліра знеціниться проти долара США.

Ризик трансляції виникає тоді, коли треба обрахувати активи та пасиви закордонного філіалу у валюті своєї країни. Це потрібно для об'єднання фінансових звітів філіалу та головної компанії.

Багато операцій по обміну валют виникають у зв'язку з імпортом або експортом товарів і сировини. Проте такі операції провадяться і з іншою метою, зокрема для придбання за кордоном майна, для фінансування операцій закордонних філій, для сплати боргів за кордоном, для вигідних інвестицій на короткий термін, для диверсифікації інвестицій у цінні папери.

Не існує єдиного організованого центру, який встановлював би ставки обміну на таких ринках. Ринок валют існує у кожному фінансовому центрі світу і головним чином складається з торгових операцій міжнародних світових банків. Ставки валютного обміну встановлюються через високоефективне миттєве комунікаційне обладнання, отож вони, ці ставки, у всьому світі тримаються на одному рівні. Щоправда, коли стаються відхилення, торговці валютою швидко вирівнюють ставки обміну.