Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 5

Теорія універсального правонаступництва не знаходила підтвердження в практиці. Її супротивники вказували, приміром, на те, що до північноамериканських штатів не перейшли всі договори, що були укладені англійськими монархами до відділення; Королівство Італія, приєднавши Ломбардію і Венецію, не вступило в усі права і зобов'язання, що належали цим областям, що входили до складу Австрії і т.п.

Більшість сучасних дослідників проблем правонаступництва негативно відносяться до зазначеної теорії, указуючи на те, що, якщо при об'єднанні або поділі держав ще можна погодитися з можливістю універсального правонаступництва, то при утворенні нової незалежної держави в процесі де колонізації ця теорія цілком неприємна.

Наприкінці XX століття була висунута ще одна теорія - "негативна", або "теорія дисконтинуітету", основоположником якої є англійський юрист А. Кейтс. Він вважав, що правонаступництво є в дійсності тільки субституцією (лат. substitutio –підставка, заміщення одного іншим) без континуітету, а усі права, що переходять до держави-спадкоємця, втрачають свій зв'язок із зобов'язаннями. Таким чином, на думку Кейтса, при зміні суверенітету над визначеною територією, припиняються всі договірні зобов'язання держави-попередника.   Розходження теорій універсального правонаступництва і негативної пояснюється протилежними інтересами різних держав. Як справедливо відзначає 0'Коннелл, - "Правонаступництво держав - продукт XIX сторіччя і двох різних політичних ситуацій. Перша з них була зв'язана прикордонним врегулюванням, що відбувалося в Європі….в результаті наполеонівських війн, одержання Грецією незалежності, об'єднання Італії, бісмарковських війн і розчленовування Оттоманської імперії на Балканах, другу складало поширення європейської політичної влади в Африці й Азії. При першій ситуації були всі підстави в держави-спадкоємця прагнути звести до мінімуму вплив зміни суверенітету ні економічну і соціальну структуру що торкається території, у той час як у другий більш доцільним для європейських держав було прагнення відмовитися від спадщини скинутих урядів .... Звідси розходження двох напрямків: один - на користь звичайної передачі прав і обов'язків від держави-попередника до держави-спадкоємця, інший - не на користь покладання на державу-наступника відповідальності за дії попередніх урядів”. (18,211)

Існує також теорія tabula rasa (або clean slate) - або теорія "чистого листа". Прихильники цієї теорії, також як і прихильники негативної теорії, посилаються на відсутність континуітету правосуб'єктності держави,як на обставину, що виключає континуітет договірних зв'язків нової і держави, що раніше існувала, і стверджують, що ця теорія відповідає праву націй на самовизначення, особливо у випадках звільнення народів від колоніальної залежності. Комісія міжнародного права, визнавши в якості основної норми для нових незалежних держав принцип tabula rasa, підкреслила, що "він являє собою лише зручний і короткий спосіб вказівки на загальну свободу нової незалежної держави від зобов'язань у відношенні договорів його попередника".(16,70)

У якості проміжного варіанта, дослідники вказують теорію "права вибору договорів". Відповідно до теорії права вибору договорів, нова держава вправі самостійно вирішити, які договори держави – попередника приймати. Ця теорія, також як і теорія tabula rasa відповідає праву націй на самовизначення.

Ці теорії не отримали підтвердження на практиці правонаступництва. Згідно сучасним поглядам конкретний об’єм прав та обов’язків, що переходять від держави-попередника до держави-наступника, залежить від багатьох факторів, які слід приймати до уваги. Суттєве значення має суверенна воля держави-наступника, яка визначає об’єм правонаступництва згідно власним інтересам. Проте це не повинно суперечити основним принципам міжнародного права, наносити шкоду іншим державам та народам. Зокрема, не може попадати під правонаступництва анексія, захоплення чужої території.