Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 11

Термін "державна власність" у Конвенції 1983 року визначається як майно, права й інтереси, що на момент правонаступництва держав належали відповідно до внутрішнього права держави-попередника цій державі.(3,Ст.8) Таким чином  визначення виключає державну власність третіх держав, розташовану на території держави-попередника. Оскільки міжнародне звичаєве право не містить чітких критеріїв того, що відносити до власності держави. Комісія міжнародного права визнала за необхідне звернутися до внутрідержстандартного  права окремої держави-попередника. Варто мати на увазі, що посилання робиться саме на законодавство держави-попередника, що певним чином зв'язує державу-спадкоємця, що зобов'язана   підкоритися   визначенню   державної   власності,   установленому   її попередницею. Таким чином, держава може успадковувати тільки публічну власність свого  попередника.   Наприклад,  держава-спадкоємець  не  може  вважати  публічною власністю релігійні або добродійні заснування, що належать приватним особам, тільки на тій підставі, що по її законодавству такі заснування розглядаються як державна власність. Крім того, держава-попередник вправі аж до моменту правонаступництва відчужувати публічні володіння або частину їх, причому відчужена в такий спосіб власність не може ipso facto (лат. у силу самого факту) привласнюватися правонаступниками, оскільки до фактичної передачі суверенітету держава зберігає право розпоряджатися своєю власністю. Посилання до внутрішнього права диктується ще і тим, що законодавство кожної країни містить своє визначення державної власності.

У випадках правонаступництва, крім утворення нової незалежної держави, передбачається наявність угоди, що регулює питання, що стосуються власності держави-попередника. У випадку відсутності такої угоди, нерухома власність, розташована на території, що є об'єктом правонаступництва переходить до держави-попередника. (3,ст.9)  Рухоме майно, зв'язане з діяльністю держави-попередника на території, що є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-спадкоємця. Інша рухома власність, у випадках переходу частини території держави-попередника, підлягає розподілу в справедливій пропорції.

У якості загального принципу було встановлено, що перехід державної власності держави-попередника до держави-спадкоємця відбувається без компенсації. (3,ст.11)

У випадку, якщо має місце утворення нової незалежної держави, укладення угоди між сторонами не виключається, однак Конвенція 1983 року передбачає, що такі угоди "не повинні наносити збитку принципу невід'ємного суверенітету кожного народу над його багатствами і природними ресурсами". Нерухома власність держави-попередника, розташована на території, що є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-спадкоємця. Рухома державна власність, зв'язана з діяльністю держави-попередника на території, що є об'єктом правонаступництва, переходить до держави-спадкоємця.

Особливим чином регулюються питання, пов'язані із нерухомою і рухомою власністю, які належали території, що є об'єктом правонаступництва, до встановлення залежності, що знаходиться за межами такої території. Така власність, як і власність, утворена при сприянні залежної території, переходить державі-спадкоємниці.

Це  положення мало своєю ціллю регулювання випадків участі залежної території в різних міждержавних утвореннях, наприклад - Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку. Крім всього іншого, підлягає обліку розмір внеску залежної території.

Нормами правонаступництва встановлюється неоднаковий режим для переходу рухомого та нерухомого майна. Коли держави об’єднуються і створюється одна держава-наступник,  то цій державі переходить уся державна власність держави-попередника.

При розподілі держави та утворенні на її території двох і більше держав-наступників: а)нерухома власність держави-попередника переходить до тієї держави-наступника, на території якої вона знаходиться, б)нерухома власність, що знаходиться за межами території держави-попередника, переходить до держав-наступників, у ”справедливих долях”, в)рухома власність держави-наступника, пов’язана із її діяльністю у відношенні територій, що є об’єктом правонаступництва, переходить до відповідної держави-наступника, уся інша рухома власність переходить до наступників у “справедливих долях”.(3,Ст.18)