Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 14

Відповідно до цього правила, при виникненні держави-спадкоємця, територія котрого безпосередньо перед моментом правонаступництва була залежною і за міжнародні відносини якої була відповідальна держава-попередник, звільняється від усяких державних боргів держави-попередника. Таким чином, факт перебування території до моменту правонаступництва в залежному стані не співвідноситься з можливістю прийняття відповідальності за боргові зобов'язання держави попередника. Однак з обліком зв'язку між державним боргом держави-попередника, виникнення якого так чи інакше зв'язано з його діяльністю на території, що є об'єктом правонаступництва, і майном, правами й інтересами, що переходять до цієї нової незалежної держави, між ними може бути укладена угода, що передбачає інше рішення питання правонаступництва у відношенні державного боргу.

Слід відзначити, що зазначена угода не  повинна наносити збитку принципу невід'ємного суверенітету кожного народу над його багатствами і природними ресурсами, і здійснення цієї угоди не повинно підривати основ економічного добробуту держави-спадкоємця, іншими словами, ставити в залежність від власного боргу стосовно третьої держави.

У інших випадках правонаступництва, загальним принципом у відношенні переходу державних боргів держави-попередника до держави-спадкоємця є справедливий розподіл тягаря боргів з обліком майна, прав і інтересів, що переходять до держави-спадкоємця в зв'язку з даним державним боргом. Причому, цей принцип застосовується і в тому випадку, коли держава-попередник припиняє своє існування в результаті правонаступництва, і її державні борги розподіляються між державами-спадкоємцями, що утворилися на її території. (3, ст.41)

  Таким чином суб'єктивний склад відношень правонаступництва може бути різним.

При об'єднанні держав, розподілу боргів не відбувається, оскільки державний борг держав-попередників переходить до єдиної держави-спадкоємця. (3, ст.39)

При передачі частини території держави іншій державі, презюміюється, що між ними існує угода, що регулює питання розподілу державного боргу. У випадку відсутності угоди, питання вирішується відповідно до вищевказаного принципу. (3, ст.40)

Питання про правонаступництво у відношенні державного  боргу СРСР стало предметом регулювання ще до припинення існування союзної держави. 28 жовтня 1991 року суб’єкти СРСР та західні країни-кредитори (“велика сімка”) підписали Меморандум про взаєморозуміння відносно зовнішнього боргу іноземним кредиторам СРСР та його правонаступництва. Пізніше, за участю більшості країн, що входили до складу союзних республік та самого СРСР було укладено Угоду про правонаступництво у відношенні державного боргу та активів СРСР (4 грудня 1991року). (21, 182)

Передбачена Угодою про розподіл усієї власності колишнього СРСР за кордоном залежність між здійсненням прав та цю власність та здійсненням зобов’язання приймати участь у погашенні та несенні видатків по обслуговуванню державного зовнішнього боргу СРСР на практиці, була трансформована у двосторонні угоди Росії з іншими державами СНД 1992-1994 років, за якими доля зовнішнього державного боргу була обміняна на долю у закордонній власності. За угодою Росії та України від 9 грудня 1994 року про врегулювання питань правонаступництва у відношенні зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР було передбачено, що “Україна передає, а Російська Федерація приймає на себе зобов’язання по виплаті долі України” у цьому борзі, а також що “Україна передає”, а “Російська Федерація приймає долю України у активах колишнього Союзу РСР” (оцінка цих угод не є темою   дослідження). (21, 204)

В И С Н О В К И

На підставі конкретних історичних подій, особливо у новітній період, пов’язаних із правонаступництвом держав, нами було  розглянуто усі проблемні питання, що виникають при правонаступництві держав: поняття правонаступництва; випадки виникнення; правонаступництво у відношенні договорів, державної власності, державних боргів, державних архівів. Розкрито шляхи вирішення цих питань на основі міжнародних документів, а також проблеми та недоліки існуючих положень, орієнтовні напрямки їх подолання.