Правонаступництво держав. Інститут правонаступництва у міжнародному праві, страница 3

Віденська  Конвенція про правонаступництво держав у відношенні державної власності, державних архівів та державних боргів 1983 року була прийнята 7 квітня на дипломатичній конференції у Відні і є доповненням до Конвенції 1978 року.

Положення Конвенції 1983 року встановлюють важливе правило, згідно якому ніякі питання, пов’язані з правами та обов’язками фізичних та юридичних осіб, не можуть розглядатися у її рамках.

Конвенція 1983 року передбачає, що правонаступництво держав не торкається майна, що належить згідно праву держави-попередника третій державі і знаходиться в момент правонаступництва на території держави-попередника. Аналогічний принцип встановлюється у відношенні інших прав та інтересів третьої держави. У випадку, коли інше не передбачено угодою сторін або міжнародним органом, перехід державної власності, державних архівів здійснюється без відповідної компенсації.

Крім того, Конвенція встановлює принцип справедливого розподілу тягаря боргів держави-попередника.

Потрібно зазначити, що Конвенції, враховуючи необхідність прогресивного розвитку та кодифікації норм, що стосуються правонаступництва держав, закріплюють деякі норми та принципи звичаєвого права, що склалися у галузі правонаступництва держав на нас їх розробки. Проте, у преамбулах обох Конвенцій  підкреслюється незавершеність процесу кодифікації та вказується на те, що усі питання, які не знайшли відображення у Конвенціях, будуть як і раніше  регулюватися нормами міжнародного звичаєвого права.

Питання правонаступництва у стислій формі висвітлені на сторінках підручників з міжнародного права [11,14-17,20], як один із розділів курсу “Міжнародне право” .

У працях Власової Л.В., Авакова М.М., Захарової Н.В., О’Конела, Талаєва А.Н. [1,5,10,18,19] більш ширше розкрито проблему. Кожен із дослідників дає власне визначення правонаступництва, хоча їх суть зводиться практично до одного, подається певна характеристика об’єктів та суб’єктів правонаступництва. 

Проте, особливо актуальними є  публікації за останні кілька років із використанням  практичних прикладів бурхливих подій кінця ХХ століття у світлі нових бачень подальшої історії людства, світової інтеграції [13,17,20-22], побудовані у проблемному стилі, які далеко не завжди дають вичерпні відповіді на поставлені питання.

Поняття правонаступництва, випадки виникнення

Під правонаступництвом  у міжнародному праві розуміють “зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини певної території”(11,119), тобто “перехід прав та обов’язків однієї держави до іншої”.(8,412) Як слідує із визначення, у відношенні правонаступництва, скільки б держав не були його учасниками, завжди існують держава-попередник  та держава-наступник. Заміна однієї держави як суб’єкта міжнародного права іншою пов’язана із зміною суверенітету на вказаній території, що тягне за собою виникнення нового суб’єкта міжнародного права і породжує відношення правонаступництва держав. Поняття “момент правонаступництва” означає дату зміни державою-наступником держави попередника у несені вказаної відповідальності.

Для виникнення питання про правонаступництво недостатньо лише зникнення  тієї чи іншої держави та появи на її місті нової. Так, після другої світової війни перестали існувати фашистські держави у Італії та Японії, але проблеми правонаступництва не виникло тому, що суб’єкт міжнародного права залишився попереднім. Ліквідація фашистських режимів у Іспанії та Португалії і створення там буржуазно-демократичних держав також не викликали проблеми правонаступництва. Питання про правонаступництво тим більше не виникає при зміні урядку, незалежно від того чи відбулася ця зміна конституційним чи неконституційним шляхом. І у тому і у іншому випадках така заміна “не порушує безперервності існування суб’єкта міжнародного права”.(13,113)

Таким чином питання про правонаступництво постає не при зміні урядів, а при утворенні на місці старого суб’єкту нового суб’єкту міжнародного права або виникнення нового суб’єкту – правонаступника на території, що відділилася від суб’єкта-попередника, який продовжує існувати на території, що залишилася у нього.