Проведення аналізу фінансово-господарської діяльності на підприємстві, страница 5

Поточні фінансові потреби (ПФП) демонструють майбутню потребу підприємства у короткострокових кредитах банків для фінансування оборотних активів. Нормативною тенденцією зміни ПФП в часі є зменшення. При цьому, від'ємне значення ПФП вказує на надлишок незадіяних у фінансово-господарській діяльності грошових коштів та їхніх еквівалентів.

За цим показником у підприємства спостерігається позитивна динаміка. Якщо у перші 2 роки потреба у додатковому фінансуванні визначалася на рівні 12101,2–12922,3 тис.грн. То у останні два роки у нас виник надлишок коштів, що використовуються неефективно і можуть бути вкладені в фінансово-господарську діяльність у розмірі 34179,8–37798,7 тис.грн.. Однак на мою думку даний показник не включає ряд інших факторів, що діють на даному підприємстві, таких як величина непокритих збитків, низький рівень запасів і товарів на складах та інше.

2.2. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Фінансова стійкість підприємства характеризується ступенем його фінансової незалежності від зовнішніх кредиторів та інвесторів. Інформаційним забезпеченням аналізу фінансової стійкості підприємства є форма № 1 «Баланс».

У таблиці К.1 розраховані показники необхідні для визначення типу фінансової стійкості за допомогою агрегатного підходу.

Як видно з таблиці на початок 2003 року величина ВОЗ знаходиться на рівні 12203,7 тис.грн., величина запасів – 627,5 тис.грн. Величина
Фс=ВОЗ–З>0 – отже значення агрегатного показника буде дорівнювати (1;1;1). Тобто маємо абсолютну фінансову стійкість, яка характеризується тим, що підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто для забезпечення наступного виробничого процесу матеріальними ресурсами. Підприємство є незалежним від зовнішніх джерел фінансування.

На початок 2004 року ВОЗ складають 12926,1 тис.грн., запаси складають 909,4 тис.грн. Показник Фс>0, агрегатний показник S=(1;1;1), отже підприємство знову демонструє абсолютну фінансову стійкість.

На початок 2005 року загальна сума основних джерел фінансування запасів склала -37789,5 тис.грн., сума запасів – 867,2 тис.грн. Показник Фо=ДФ–З<0, отже агрегатний показник S=(0;0;0). Він характеризує кризовий   фінансовий стан  та  вказує на імовірність банкрутства підприємства.

На початок 2006 року загальна сума основних джерел фінансування запасів склала -34140,1 тис.грн., сума запасів – 707,2 тис.грн. Показник Фо=ДФ–З<0, отже агрегатний показник S=(0;0;0). Він характеризує кризовий   фінансовий стан  та  вказує на імовірність банкрутства підприємства.

В таблиці К.2 розраховані відносні показники фінансової стійкості підприємства. Коефіцієнт автономії характеризує ступінь незалежності підприємства від залучених джерел фінансування шляхом визначення частки власного капіталу у сумі всього капіталу підприємства. Критичним значенням коефіцієнта є 0,5, тобто співвідношення власного і залученого капіталу як 1:1. Позитивною тенденцією є збільшення показника, хоча це не є обов’язковим правилом. Так в зарубіжній практиці при стабільній економічній кон’юнктурі, високій рентабельності виробництва і невисоких ставках по кредиту доцільніше залучати на фінансування виробництва саме кредитний капітал. Це дозволяє збільшити рентабельність виробництва шляхом зменшення податку на прибуток, виплат дивідендів оскільки кредити відносяться на собівартість продукції. Ця фінансова операція отримала назву ефекту фінансового левереджу.

На початку 2003 року коефіцієнт автономії становив 0,8 – тобто 80% всього капіталу складає власний капітал, що є достатньо високим значенням для даного коефіцієнта. На початок 2004 року даний коефіцієнт дещо зменшився (на 6,25%) і становив 0,75. На початок 2005 року коефіцієнт автономії становив 0,07 – підприємство опинилося у дуже скрутному становищі, адже за таких умов воно повністю залежало від умов фінансування своїх кредиторів. Станом на початок 2006 року дана ситуація стала виправлятися – коефіцієнт автономії зріс на 414,29% і склав 0,36. Однак цього виявилось недостатньо для досягнення необхідного нормативного показника. За умов низької рентабельності (збитковості) виробництва, яке демонструє підприємство, а також значна доля кредиторської заборгованості за товари у структурі залученого капіталу, таке значення коефіцієнта автономії є дуже небезпечним і використання ефекту левереджу є неможливим.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнту автономії і відображує залежність підприємства від зовнішніх кредиторів та інвесторів. Збільшення Кфз вказує на збільшення фінансової залежності підприємства від зовнішніх кредиторів та інвесторів та обумовлює підвищення ризику втрати його фінансової стійкості За нормативом Кфз, має бути меншим або дорівнювати 2.

Так як і для коефіцієнта автономії у перші 2 роки Кфз відповідає нормативним показникам – залежність підприємства від кредиторів та інвесторів не є високою (Кфз складає 1,25 та 1,34 відповідно). На початок 2005 року цей показник має зовсім протилежне значення, яке у 7 раз перевищує нормативний показник і складає 14,01. На початок 2006 року Кфз знаходився на рівні 2,75, що є значно краще за показник попереднього року (зменшився у 5,1 раз) однак він все ще не відповідає нормативному показнику і є 2,2 рази вищим за показник 2003 року.

Коефіцієнт забезпеченості запасів (Кзз) дозволяє визначити джерела фінансування запасів підприємства. Якщо Кзз ≥ 1, то підприємство формує свої запаси за рахунок власного оборотного капіталу і за рахунок довгострокових зобов’язань.

У перші 2 періоди величина ВОК з великим надлишком покриває величину запасів Кзз складає 19,45 на початок 2003 року і 14,21 на початок 2004 року. Це свідчить про можливість без ризикового нарощування величини запасів для розширення виробництва за рахунок власних коштів. Розширення виробництва могло б підвищити рентабельність за рахунок скорочення частки адміністративних витрат на одиницю валового прибутку.