Що ж стосується характеру творчого процесу й здібностей художника, що забезпечують його, то й тут Шопенгауеру властиве підкреслення безпосередності, перебільшення ролі інтуїції, фантазії й майже повне заперечення ролі свідомості в освоєнні й формуванні змісту художнього твору. Творчий процес традиційно поділяється ним на два етапи, перший з який - збагнення змісту, а другий - утілення цього змісту в будь-якому виді мистецтва. Перший етап здійснюється на підсвідомо-інтуїтивному рівні, другий - за допомогою свідомих зусиль, вправності й техніки. Так, коли зміст твору вже збагнено художником, у силу вступають його воля й свідомість, необхідні для спрямування діяльності з утілення змісту в матеріалі мистецтва. Завершальний етап творчості починає підкорятися логіці й закону причинності, "відповідно до яких для художніх цілей обираються художні засоби; наприклад, художник піклується про вірність малюнка й належне використання фарб, поет – про план, експресію, розмір..." [12,406] Тут Шопенгауер мимоволі визнає, що для творів генія характерна "обдуманість". Але все-таки найчастіше він схильний підкреслювати стихійну сторону художньої творчості, що, як він думав, "відбувається з такою само необхідністю, із якою дерево приносить плоди, і не вимагає зовні нічого іншого, крім ґрунту, на якому індивідуум може зрости". [ 12,406]
Поряд із внутрішніми умовами виникнення художньої творчості, пов'язаної із взаємовідношенням інтелекту й волі, Шопенгауер розглядає роль зовнішніх її стимуляторів. Одним із таких стимуляторів, за його твердженням, є несприятливі умови життя генія, за яких інтелекту легше відірватися від потягу волі, оскільки її мети все одно не може бути.
Підведемо підсумки аналізу поглядів на джерела надзвичайної творчої сили геніальних і талановитих людей.
Звернемо увагу на те, що талант є збільшення до розуму, працездатності й результативності, що не мають місця в більшості людей.
Генії й таланти не просто творці нового - вони творці вищих зразків новизни із властивостями парадоксальності, дивовижності, незвичайності, несподіванки. Вони – творці, можна сказати, чудес, потрясінь, одкровень, і в той же час - гостро потрібного людям.
І. Кант помилково думав, що геній стоїть вище об'єктивних законів: "Геній - це талант (природне обдарування), що дає мистецтву правило". "Геній сам не може описати чи науково показати, як він створює свій твір: як природу він подає правило".[4,38 ]
Мистецтво, наука, техніка, культура - усе це справа рук людських. Але одні формують у цих явищах одне, інші - інше, треті - третє й так далі. Долею генія є давати закони мистецтву, науці, техніці і, як показує "Критика чистого розуму", природі.
А. Шопенгауер вважав, "що найголовніше - це, щоб мозок генія був незвичайного розвитку й величини, особливо в широту й висоту".[12,404] Неспроможність цієї тези давно доведена сучасною наукою. Крім того, говорячи про характер творчого процесу, Шопенгауер перебільшував роль інтуїції, фантазії і майже заперечував роль свідомості в освоєнні і формуванні змісту художнього твору.
Г. Гегель же стверджував, що "хоча талант і геній мають елемент природної обдарованості, остання потребує для свого розвитку культури думки …, а також вправляння й надбання навичок". [10,159]
Думаю, І. Кант, Г. Гегель і А. Шопенгауер перебільшували рольове значення генія.
Геній - лише тільки співучасник, вдосконалювач, «кращеробник” (краще, ніж інші) дечого, що знаходиться поза ним, об'єктивного, що живе за своїми законами, процесу - техніки, науки, мистецтва, літератури й т.п. На долю генія випадають найважчі завдання асоціації:
- відкриття законів майбутнього стану об'єкту творчості членів асоціації;
- вирішення завдань фантастичних труднощів, що виявляються не під силу іншим членам "незримого коледжу".
Геній за рядом характеристик виявляється дітищем гносеологічного процесу, його функціональною особливістю.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.