Природа художньої творчості у філософських поглядах І.Канта, Г.Гегеля і А.Шопенгауера, страница 4

Крім того, усяке відтворення і різного роду дублювання оригінального художнього твору не сприяють розвитку мистецтва, а збільшують кількість наслідувальних і сірих творів, тому що оригінальність - і в цьому Кант, безумовно, правий - одне з необхідних якостей шедевра в мистецтві.

Але якщо оригінальність - одна з головних характеристик у мистецтві, то який же механізм передачі художніх досягнень із покоління в покоління? Поява художника - це унікальна подія, тому що уміння в мистецтві "кожному безпосередньо дається з рук природи, отже, з ним і вмирає, поки природа знову не обдарує точно так само кого-небудь іншого, кому достатньо лише прикладу, щоб дати усвідомленому в собі таланту виявити себе подібним же чином". [8.42]

На жаль, поки що важко з певністю сказати, яка справжня роль уроджених психофізіологічних особливостей людини й які визначальні фактори суспільного середовища, що пробуджують у ньому художні схильності, спонукають його до образного відображення дійсності й вираження засобами мистецтва своїх прагнень і ідеалів. От чому варто визнати, що сказане з цього приводу Кантом в основному дотепер зберігає свою силу.

Питання II. Природа талантуй генія Г. Гегеля

Проблему специфіки художньої творчості Гегель пов'язував із такими  поняттями, як "геній" і "натхнення".

На відміну від Канта Гегель визначав поняття "генія" не як специфічну й природжену властивість творчого суб'єкта в мистецтві, а як загальну здатність, якою можуть володіти й видатні люди інших сфер діяльності - учені, державні діячі, полководці і так далі.

Специфіку ж художнього генія німецький філософ пов’язував, по-перше, із розвиненою творчою фантазією, що веде до "схоплювання дійсності й її форм", а, по-друге, із "чіткою пам'яттю", що могла б зберігати "строкатий світ цих різноманітних форм". [ 4,46]

Адже художнику у своїй творчості варто не спиратися на плоди власної фантазії, а "черпати з повноти життя". [9,156 ]

Прагнучи виділити загальне й особливе в художній творчості, Гегель диференціює поняття "геній" і "талант" у противагу Канту, що вважав здібності генія вродженими, даними від природи, Гегель підкреслює, що ці здібності народжуються в процесі творчого задуму й реалізації його у творчому процесі. Але Гегель не заперечує і певних уроджених нахилів до художньої творчості.

Він називає "талантом чи особливими специфічними властивостями те, що одного спонукає до гри на скрипці, іншого до співу й так далі. [10,157]

Розглядаючи  проблему походження й становлення художнього генія і таланта як здібностей до творчості в мистецтві, Гегель дійде висновку, що трактування їх як природні здібності справедлива лише за наявності безпосередньості й природності, як специфічних особливостей художньої творчості, яких суб'єкт творчості не може досягти за бажанням чи ж виховати, а повинен знаходити їх у собі як безпосередньо дані. [10,158]

Таким чином, підсумовує Гегель, "хоча талант і геній художника мають у собі елемент природної обдарованості, остання потребує для свого розвитку культури думки, міркування про спосіб її здійснення, а також вправляння й набуття навичок". [10,159]

Дуже характерно естетичні ідеї німецького філософа проявилися в його вченні про природу генія в мистецтві й вирішенні проблем художньої творчості.

Питання III. Учення А. Шопенгауера про творчий процес

Згідно Шопенгауеру, головною особливістю генія є його рано розвинені здібності інтуїтивного пізнання сутності речей і втілення їх у художніх образах. Це інтуїтивне пізнання здійснюється генієм як наочне споглядання. [4,47]

Наочне споглядання чи збагнення першооснов дійсності, на думку філософа, це одночасно й акт створення художнього образу, і перший момент зародження твору мистецтва.

Але Шопенгауер у вченні про генія ставив собі за мету не стільки розкриття специфіки мистецтва, скільки обґрунтування своєї ідеалістичної гносеології.