Отже, "здатності душі, поєднання яких (у певному відношенні) складає геній, - це уява й розум". Тому "геній є зразкова оригінальність природного обдарування суб'єкта у вільному застосуванні своїх пізнавальних здібностей" [4,40].
Кант несправедливо применшував детермінацію художньої творчості суспільним середовищем, що призвело його до абсолютизації природної обдарованості художника, до недооцінки суспільного середовища у формуванні його творчих здібностей і суб'єктивних вольових зусиль у творчому процесі, особливо при виникненні задуму художнього твору.
На теперішній час навряд чи хто-небудь стане заперечувати роль уроджених здібностей людини як однієї з необхідних умов формування художника. Виявлено, наприклад, що "слабкий" тип нервової системи, що характеризується тонкою чутливістю, найбільш сприятливий для людей мистецтва, тому що обумовлює більш загострену сприйнятливість до колірних, звукових подразників середовища, до модифікацій форми предметів і так далі. У цьому відношенні положення Канта про вродженість здібностей до мистецтва не позбавлене підстав. Але недооцінка ним ролі суб'єктивного моменту в роботі над змістом художнього твору нічим не виправдана. Вона пов'язана із запереченням соціальних стимулів до творчості, що, однак, як про це свідчить історія мистецтва, найчастіше відіграють головну роль у спонукальних мотивах творчої особистості.
Положення Канта про уродженість художнього обдарування обумовило і його розуміння характеру творчого процесу в мистецтві як неусвідомлюваного і, у порівнянні з процесом наукового відкриття, підсвідомого й неформалізованого. "Геній, - стверджував Кант, - сам не може описати чи науково показати, як він створює свій твір; за природу він дає правило; і тому автор твору, яким він зобов'язаний своєму генію, сам не знає, яким чином у нього здійснюються ідеї для цього, і не в його владі довільно чи за планом придумати їх і повідомити їх іншим у таких повідомленнях, які робили б і інших здатними створювати подібні ж твори". [6,322] Учений же, стверджував Кант, може продемонструвати хід своєї думки, результатом якої стало відкриття.
Так "Ньютон усі свої кроки, що він повинен був зробити від перших початків геометрії до своїх великих і глибоких відкриттів, міг представити цілком наочними не тільки собі самому, але й кожному іншому й призначити їх для спадкоємства; але ніякий Гомер чи Віланд не може показати, як з'являються й поєднуються в його голові, повні фантазії, й разом із тим багаті думками, ідеї, тому що він сам не знає цього й, отже, не може навчити цьому нікого іншого". [4.44] Але справа в тім, що й у науці хід і процес відкриття можна продемонструвати лише заднім числом, хоча подібні звіти, як показала практика, усе-таки не можуть навчити інших людей робити наукові відкриття.
Але Кант, говорячи про неможливість художника розповісти про свій творчий процес, має рацію у тому, що за своєю природою мистецтво на відміну від науки користується мовою образів, що неможливо перевести повною мірою на повсякденну мову чи мову науки, тобто мовою понять неможливо адекватно пояснити зміст живопису, музики, поезії. Мова мистецтва, а виходить, і його зміст принципово неперекладні.
Що ж стосується демонстрації формування задуму й ходу його втілення в процесі художньої творчості, то тут дещо висвітлити можуть збережені варіанти художнього твору.
Але в основному закінчений твір мистецтва і є той розгорнутий у часі і просторі, зафіксований у мові даного виду мистецтва, процес творчості, що одночасно демонструє "що" і "як" створюється, й тим самим збуджує в рецензента той процес "співтворчості", що необхідний для естетичного сприйняття будь-якого твору.
Тому, щоб адекватно передати зміст даного твору мистецтва, художник, за словами Л. Толстого, повинен відтворити його від початку й до кінця [7.301].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.