Шопенгауер писав, що "геніальними прийнято називати ті твори, що прямо виникли зі споглядання. Такими є твори мистецтва, поезії й навіть філософії". [ 4 ,47]
Учення Шопенгауера про генія стало джерелом поширення так званого елітаризму. Філософ проводить чітку межу між геніями і звичайними людьми. Високо піднімається геній і над талантами в мистецтві. Геній - це виняткова, рідкісна здатність до інтуїтивного пізнання, у той час як талант здатен лише до дискурсивного пізнання. [ 11,83 ]
У порівнянні зі звичайними людьми, талант мислить більш жваво і глибоко, але він не здатний осягнути сутність речей, тому що не може цілком звільнитися від диктату волі. Твори таланту, згідно Шопенгауеру, виникають із "голих понять і відволікань" і розраховані на актуальні нестатки й потреби людей. [11,85]
Таланти "завжди з’являються вчасно, оскільки перейняті духом і потребами свого часу, вони безсумнівно приносять користь, прискорюючи загальний хід створення й розвитку спеціальних знань". [ 12,387]
Виявляються таланти здебільшого в науці й другорядному мистецтві. Що ж стосується створення генія, то воно "не служить ніяким корисним цілям. Чи буде це музика, філософія, живопис чи поезія, - геніальний твір не є об'єкт користі. Марність - от одна з характерних ознак геніального твору: це дворянська грамота". [ 4,48]
Для генія стимулом до художньої творчості не виступає ні актуальна суспільна необхідність, ні його особисті інтереси, як це характерно для діяльності простих смертних. Велика зацікавленість свідчить про залежність, а геній - незалежний, тому що єдина мета його творчості, за думкою Шопенгауера, полягає в самому процесі творчості. [ 4,50]
Очевидно, що у твердженні про певну безкорисність художньої творчості є раціональне зерно. Особливо помітним це стає при порівнянні художньої творчості з іншими, наприклад, утилітарними, видами діяльності. Завдяки гармонії раціонального й емоційного процес художньої творчості здатен сам по собі надавати естетичну насолода тому, хто в ньому бере участь, чого багато в чому позбавлені інші види діяльності.
Разом із тим, як показує практика мистецтва, художник украй рідко буває абсолютно байдужим до успіху свого мистецтва. Як правило, він не задовольняється одним лише творчим процесом створення своїх творів і дуже зацікавлений у визнанні результатів своєї творчості публікою. Художники стають геніальними, як правило, завдяки величезній силі узагальнення й вираження у своїй творчості актуальних для свого часу суспільних потреб і інтересів. Це характерно для геніїв усіх епох і народів, починаючи з найдавніших часів і по теперішній час. На думку Шопенгауера, ознакою геніальності художника є нерозуміння його творчості сучасниками, тому що він діє не для них, а для всього людства і може бути зрозумілий тільки в далекому майбутньому. [ 12,400]
Елітарність, винятковість генія Шопенгауер намагався обґрунтувати твердженнями про те, що геніальний художник різко відрізняється від інших людей своїми анатомічними властивостями й фізіологічними процесами. Він уявляється Шопенгауеру "дивовижним винятком". [12,403]
Його мозок більше, ніж у звичайних людей, ізольований від тіла - цього вмістилища волі чи різних потреб його. Добре, звичайно, якщо геній має здорову конституцію, невичерпну енергію і життєву силу. "Але найголовніше, - вважає філософ, - це, щоб мозок був незвичайного розвитку й величини, особливо в широту й висоту". [12,404]
(Неспроможність цієї тези давно доведена сучасною наукою, що встановила дуже помітні розходження в об’ємі мозку в багатьох видатних діячів мистецтва). Відрізняється геній від простих людей і талановитих художників так само своєрідними психологічними рисами, наприклад, безпосередністю, чутливістю й дитячими рисами, тому що геній, як і дитина, не пригноблений вимогами волі, й тому йому властива дитяча безкорислива допитливість і зацікавленість у чисто ігровому ставленні до світу.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.