Правове регулювання охорони праці в Україні. Закон «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р, страница 6

- на відміну від загальних норм і принципів, що регулюють матеріальну відповідальність усіх  працівників перед роботодавцем, договір встановлює правила поведінки конкретних суб'єктів (працівника, що виконує чітко окреслену трудову функцію, бригади таких працівників, работодавця чи органу або особи, який уклав договір від його імені);

—   коло суб'єктів договору, порядок і форма його укладання, необхідні умови регламентуються нормами права, самі сторони, що договорюються, мають право самостійно формувати зміст кожного конкретного договору;

- наслідки порушення умов договору у вигляді обов'язку відшкодування заподіяної шкоди, а також порядок, строки такого відшкодування, випадки зменшення його розміру можуть встановлюватися угодою сторін;

—   оскільки договір передбачає взаємні зобов'язання сторін щодо цілості майна, він має встановлювати певну залежність між ступенем і розміром відповідальності за договором і ступенем вини сторін у настанні шкоди, а також випадки повного звільнення від відповідальності.

Якщо з якихось причин вказаний договір не укладається, це не означає звільнення від матеріальної відповідальності працівників, винних у заподіянні шкоди. Такі працівники, у випадку вчинення ними трудового майнового правопорушення, будуть відповідати не на підставі договору, а відповідно до загальних норм законодавства про матеріальну відповідальність (ст. 132, пп. 2-8 ст. 134, ст. 135 КЗпП).

Звідси випливає, шо договір про матеріальну відповідальність є доповненням загальнії норм трудового законодавства про матеріальн відповідальність і виступає як регулятор віднс син по забезпеченню цілості майна роботодав ця та гарантує повне відшкодування заподіяне шкоди у разі порушення його умов.

Визнання досліджуваного договору окремої правовою підставою матеріальної відповідаль ності працівників, дозволяє стверджувати, щ в трудовому праві, за аналогією з цивільним існує розподіл матеріальної відповідальносі на позадоговірну, шо настає внаслідок пор> шення передбаченого законом обов'язку (вста новлена вона нормами законодавства), і дого вірну, передбачену угодою сторін, і яка вини кає внаслідок порушення договору. На підт вердження цього можна послатися на ч. З ст 21  КЗпП, де зазначено, що відповідальністі працівника і роботодавця (у тому числі мате ріальна)   може   встановлюватися   їх   угодою тобто єдиним вольовим актом, формою вира ження якого є контракт. Оскільки останній, з; своєю юридичною природою, є видом трудо-зого договору, а, отже, і договору взагалі, то матеріальну відповідальність працівника, передбачену контрактом, необхідно вважати договірною відповідальністю Б.АнтнмоІюв зазначає, що підставою договірної відповідальності Є   наявність договірного зобов язання І ного порушення¹³.   Отже,   договірне   зобов'язання сторін щодо матеріальної відповідальності, закріпленої або в договорі про матеріальну відповідальність, або в контракті, І є юридичною підставою відповідальності, а порушення його \ вигляді трудового майнового правопорушення буде фактичною підставою відповідальності

Таким чином, як особливий вид матеріальної відповідальності сторін трудового право-відношення, можна виділити договірну матеріальну відповідальність, загальною правовою підставою якої є угода зазначених сторін. Договірна матеріальна відповідальність, залежно від зовнішньої форми виразу такої угоди, може бути поділена на два підвиди:

— відповідальність, передбачена контрактом (суб'єкт відповідальності — І працівник. І роботодавець);

- відповідальність, передбачена договором про матеріальну відповідальність (суб'єкт відповідальності — працівник, колектив (бригада) працівників).

Виділення в рамках трудового права договірної відповідальності за заподіяну майнову шкоду викликає питання про правову природу такої відповідальності, оскільки споконвічно концепція «договірної» і «позадоговірної» майнової відповідальності виходить з цивільного права.