Правове регулювання охорони праці в Україні. Закон «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р, страница 2

У чинному законодавстві України передбачена єдина форма матеріального впливу на порушника охорони- праці — це зменшення постраждалому на виробництві працівнику в разі невиконання ним вимог нормативних актів з охорони праці одноразової допомоги на суму до 50% (ст 34 Закону про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, шо потягло втрату працездатності). Проте це положення у жодному разі не можна вважати матеріальною відповідальністю працівника за невиконання зазначених вимог.

Правова природа одноразової допомоги полягає, насамперед, у забезпеченні соціального захисту постраждалому на виробництві; і використовувати зменшення останньої як штрафну санкцію не тільки не гуманно щодо постраж-далого. а й недоцільно, оскільки наведені вище нормативні положення набирають чинності тоді, коли нещасний випадок вже стався. Тому нині вимагається удосконалення юридичної відповідальності працівників у сфері охорони праці.

Я поділяю позицію проф. С.Братуся, який вважає, шо юридична відповідальність — це виконання обов'язку на підставі державного або прирівняного до нього громадського примусу. Названа відповідальність у позитивному правовідношенні — опосередковане державним примусом виконання обов'язку [6, с. 85]. В силу викладеного вище вважаю, що поряд з нормами, які регулюють обов'язки працівника у сфері охорони праці, повинні існувати й правові положення, що регулюють державний примус у разі невиконання ним добровільно приписаних обов'язків.

На мою думку, нині не можна недооцінювати значення побоювання несприятливих наслідків як мотиваційного фактору, який визначає поряд з іншими поведінку працівника у сфері охорони праці. Тому вважаю за необхідне врегулювати у КЗпП питання персоніфікованої матеріальної відповідальності працівника за порушення вказаних вимог.

Слід зазначити, шо окремі автори допускають використання матеріальних санкцій як дисциплінарне стягнення. Так, І.Самощенко і М.Фарукшин зближують матеріальну і дисциплінарну відповідальність і вважають, що перша і друга — це відповідальність працівника за порушення трудової дисципліни. І тому обидва ці види можна умовно називати дисциплінарно-матеріальною відповідальністю |7. с. 200].

С.Соболєв запропонував запровадити штраф як дисциплінарне стягнення [8. с 70—71]. При цьому він посилається на механізм, який існував у Росії до 1917 р., коли утримані таким чином суми надходили не роботодавцю, а на потреби працівників.

Вважаю, що у КЗпП України повинна бути передбачена матеріальна відповідальність працівників у вигляді штрафу саме за порушення вимог охорони праці, і наставати вона має незалежно від того: потягло дане порушення конкретні наслідки чи ні. Тобто, названа відповідальність повинна мати превентивний характер, головною Ті метою слід вважати стимулювання позитивного аспекта юридичної відповідальності працівників (під яким розуміється, насамперед, обов'язок чинити правомірно), що, у свою чергу, сприятиме запобіганню аварійним ситуаціям і нещасним випадкам на виробництві з тяжкими наслідками для постраждалих.

Вважаю, чинне трудове законодавство повинно містити положення, відповідно до якого у разі, якщо посадова особа знала або повинна була знати про недодержання вимог охорони праці Ті підлеглими або про неналежні умови пр'аці у ввіреному їй підрозділі, то вона також має бути притягнута до матеріальної відповідальності

Розмір матеріальної відповідальності працівників може бути диференційовано залежно від того, які наслідки викликало дане порушення. Причому щодо посадових осіб названа відповідальність за порушення ними своїх обов'язків у даній сфері повинна наставати незалежно від притягнення вказаної особи до адміністративної або кримінальної відповідальності за допущене правопорушення.

На підставі викладеного пропоную доповнити ст. 130 КЗпП України наступною підставою притягнення працівника до матеріальної відповідальності — порушення ним вимог охорони праці або не забезпечення ним належних умов праці для підлеглих, якщо це входить до його компетенції.