Безумовно, принцип його свободи не означає повної «відірваності» умов договору від норм законів та інших правових актів. Зміст будь-якого договору, так само як і порядок його укладання і виконання, мають узгоджуватися з імперативними вимогами нормативних актів, не суперечити їм. Такий зв'язок не анулює свободу угоди сторін. Як зазначав О.Йоффе, «імперативні норми закону, якщо і визначають умови договору, то не істотні (е$5еп(іа!іа) або випадкові (ассіа*епіа1іа), а тільки звичайні (паїигаїіа), за самою своєю сутністю не здатні вплинути на природу договірної угоди»10. Деякі вчені вважають, шо договір є індивідуальним правовим актом, у якому абстрактна модель стосунків осіб, окреслена в загальних рисах у законі, наповнюється конкретним змістом, а тому «в договорі немає потреби дублювати положення, які є звичайними і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні»".
Зазначені положення набувають певної специфіки залежно від особливостей тієї галузі права, в сфері дії якої укладається договір. Такою своєрідністю в трудовому праві володіють договори про повну індивідуальну І колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Слід погодитись з думкою В.Вакуленко, яка зазначає, шо договір про повну матеріальну відповідальність виконує певне цільове призначення, обумовлене специфікою трудової функції, виконуваної певною категорією працівників, одним з найважливіших завдань яких є забезпечення цілості майна, шо обслуговується'2. Встановлювані сторонами договору взаємні й зустрічні зобов'язання, хоча І є різними, але спрямовані на єдину мету — забезпечити цілість певного майна, що знаходиться на тому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, працівник якої уклав цей договір. Тому в преамбулах Типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затвердженого постановою Державного Комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24, І Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43, закріплене положення, що такі договори укладаються з метою забезпечення цілості матеріальних цінностей.
В юридичній літературі договір про матеріальну відповідальність розглядається переважно як юридичний факт, з існуванням якого пов'язується настання такої відповідальності в повному розмірі заподіяної шкоди. На такій же позиції базується і чинне трудове законодавство України. А втім, ця якість договору не є єдиною. В умовах розширення сфери договірного регулювання суспільних відносин договір, насамперед, покликаний упорядкувати відносини його сторін, установити певні правила їх поведінки. С. Братусь з цього приводу зазначав, що договір є ніщо інше, як метод правового регулювання суспільних відносин13. Договір про матеріальну відповідальність виконує роль специфічного регулятора відносин між його сторонами, оскільки загальна його якість, як юридичної категорії, його регулятивний характер, досліджений стосовно сфери дії трудового права М.Олександровим і О.Пашерстніком14, поширюється і на цей вид договору.
Тому, в чинному законодавстві необхідно передбачити, що даний договір є безпосереднім регулятором відносин певного роду. Крім того, він завжди знаходиться в тісному зв'язку і взаємній обумовленості з іншою угодою -трудовим договором (контрактом), який, у свою чергу, є специфічним регулятором індивідуальних трудових правовідносин працівника і роботодавця.
З урахуванням принципу свободи договору, договір про матеріальну відповідальність, як регулятор суспільних відносин, має наступні особливості:
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.