Держава і право Стародавнього Риму. Виникнення і періодизація староримської держави, страница 5

Після перемоги у II ст. до н.е. в Пунічних війнах над Карфагеном і усунення Македонії як мирового гегемона римська держава стала єдиновладним господарем земель середземноморського басейну. При цьому продовжувався процес надання цивільних прав неримському вільному населенню. Ще в період республіки такі права отримали жителі Італії, тепер -інших римських провінцій (завойованих Римом країн). Закінчив цей процес едикт імператора Каракали (212 р.), згідно якого всі вільні жителі римської імперії ставали її громадянами. Розширення кільця римських громадян потягло зміни в соціальній диференціації і становому поділі Римської імперії. Значно зріс клас рабовласників. До склад нобілітету і всадничества прийшли крупні рабовласники із Італії (муніципали), провінційні аристократи, державні чиновники.

Разом з тим, нобілі і вершники оформилися у стани. Перші - сенаторське, з майновим цензом понад 1 млн. сестерціїв, а другі - служиле, від 400 тис. до 1 млн. сестерціїв. Третій стан склали представники місцевого управління у провінціях, власники ремісничих майстерень і судів, торгаші.

Досить багаточисленним був прошарок сільських і міських дрібних власників, який поповнювали легіонери-ветерани, які отримали від держави земельні наділи.

З II ст. почало зростати значення колонату в економічному житті Риму. З договору-аренди строком на 5 років колонат ставав явищем довічним, пізніше і спадковим. Колони попадали не тільки в економічному, але і в адміністративну залежність від землеволодіння без права звільнення.

Значні зміни пройшли в положенні рабів. Із завершенням періоду війн закінчилося основне джерело поповнення рабів, що викликало необхідність деякого пом'якшення державних законів у відношенні їхнього правового статусу. Було заборонено безпричинне вбивство раба і жорстоке ставлення до нього, відмінялася заборона на сімейні відносини. Разом з тим на рабів розповсюджувався принцип кругової поруки підчас кримінальних покарань. У випадку вбивства господаря, страчували всіх рабів його дому (постанова Сенату в 10р.).

Державний лад.

Титул імператора появився ще в період республіканського розвитку Риму. Ним нагороджували посадових осіб за видатні воєнні заслуги. Але, з посиленням влади імператорів республіканські установи втрачали своє значення в державному управлінні. А конфлікти між імператорами і сенатом призвели, в кінці кінців, до усунення останнього від управління імперією і складання чиновницького та воєнного апарату, підлеглого безпосередньо імператору.

1. Принципат.

Термін "принципат" походить від "принцепс сенатус" (перший сенатор), тобто для перших імператорів це означало статус першого громадянина держави.

Характерним для цього етапу римської імперії являється:

• наділення принцепсу вищою владою "ітрегішп" і обрання його на вищі посади;

• поєднання в руках однієї особи повноважень головних республіканських магістратур (диктатор, консул, претор, цензор, народний трибун);

• виникнення власної казни принцепсу;

• присвоєння імператором функцій сенату, центуріатних і трибутних зборів (право оголошення війни, укладання миру і міжнародних договорів, вищого кримінального і цивільного суду, тлумачення законів);

• формування адміністративного апарату "першого сенатора" на чолі з радою (префекти, радники імператора і начальники відомств канцелярії) і канцелярією (відомства фінансів, просьби, офіційні переписи, особистого майна імператора, імператорського суду);

• реорганізація місцевого управління, яке заключалося у розподілі всіх римських провінцій на імперські (керувалися легатами, призначені принцепсом) і сенатські (керувалися тими, що обираються за жребієм із числа сенаторів проконсулами і пропреторами та знаходилися у підпорядкуванні, як сенату, так і принцепсу);

• перетворення армії в опору особистої і державної влади принцепсу за рахунок переходу на професійний принцип її організації (преторіанська гвардія, легіонери і допоміжні війська).