Серед вільного населення Риму були особи, які користувалися правами громадян (квіріти) та іноземці (перегріни). У рабовласницькому середовищі до кінця ІII-ІІ ст.ст. до н.е. виділяються привілейовані стани (нобіли і вершники). Нобілітет представляли самі знатні патриції і багаті плебеї. З їх числа поповнювався сенат та обиралися вищі державні посади. З часом нобілітет перетворився у замкнутий стан. Вершництво утворилося з торгово-фінансових кругів і середніх землевласників. З І ст. до н.е. вершники отримали доступ у сенат і на судові посади, багато з них почали укладати шлюби з сім'ями нобілів. Але, все ж таки більшість рабовласницького прошарку римського суспільства складали дрібні виробники (землероби і ремісники), у випадку розорення вони поповнювали ряди люмпен-пролетарів. Державний лад.
Як і у Афінській демократії, органи державної влади Римської республіки ще не мали чіткого розподілення законодавчих, виконавчих і судових функцій. Управлінські інститути родового суспільства, які зазначає Е. Анерс: "були перетворені у республіканську конституцію, виражену у вигляді формули "Senatus Populus que Romanus" (S.P.Q.R. - Сенат і римський народ)" (5). Ця формула сама по собі свідчить про двоїсту природу державної влади у республіканському Римі, в якій сполучилися аристократичні і демократичні риси. При цьому перші були переважними. Сенат являвся головним органом державної влади, хоча формально вважався дорадчим, його постанови називалися статус-консультами.
На початку число сенаторів визначилося в 300 чоловік (за числом родів), які призначалися уповноваженими народними зборами цензорами за складеними ними списками. У І ст. до н.е. число сенаторів збільшилося до 600, а потім до 900. Посада сенатора була, як правило, довічною. Основою власних повноважень сенату була казна держави. Полібій писав, що " він відає всякий прихід, як і всякий розхід".
До компетенції сенату входило:
- контроль за діяльністю центуріатних (пізніше і плебейських) зборів, затвердження їх рішень і попередній розгляд законопроектів;
- нагляд за виконанням функціональних обов'язків, обраних народними зборами посадових осіб, затвердження обраних (пізніше їхніх кандидатур);
- розгляд найбільш важливих державних кримінальних і цивільних справ, призначення судових колегій по їх розгляду. За Полібієм, це "зрада, змова, виготовлення отрут, зловмисне вбивство ,.спір по відношенню до окремої особи або народу у Італії";
- спорядження і прийом дипломатичних посольств, рішення про воєнне перемир'я, прийняття у підданство народів інших країн (6);
- відання справами державної безпеки, об'явлення надзвичайного стану -диктатури на термін до 6 місяців;
- об'явлення армійського набору і розприділення легіонів між командуючими.
Народовладдя у Римській республіці було представлене трьома видами зборів: центуріатні, трібутні і куріатні. Структура і порядок прийняття рішень забезпечували аристократії і багатству чільне місце у центуріатних зборах.
Стан суттєво не змінився навіть із збільшенням числа вільного населення у зв'язку з розширенням державних кордонів. Хоча у III ст. до н.е. кожний із п'яти розрядів імущих громадян і став представляти за рівною (70) кількістю центурій, але у вищих розрядах було набагато меньше громадян, а пролетарі як завжди складали одну центурію.
Компетенція центуріатних зборів складала:
- прийняття законів республіки;
- обрання вищих посадових осіб (консулів, преторів, цензорів);
- оголошення війни іншій державі;
- розгляд апеляцій на смертні вироки.
Трибутні збори були плебейськими і змішаними, куди могли входити і патриції і плебеї. Вони обирали плебейського трибуна і нищих посадових осіб (квесторів, еділів та ін.), розглядали жалоби на штрафні вироки, а з III ст. почали також приймати закони.
Куріатні збори після реформ Сервія Тулія почали відігравати у державному житті Риму все меншу роль і були замінені зборами лікторів – тридцяти представників курії.
Центуріатні і трибутні збори обирали магістратури строком на один рік.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.