Під час работоргівлі в країну були ввезені африканські негри, більшість з яких сьогодні живе в приузбережних провінціях Есмеральдас та Манабі. Таким чином, сучасна еквадорська іспаномовна нація склалась, подібно до колумбійській та ряду інших латиноамериканських націй, в процесі змішування самих різних етничних елементів.
Сьогодні в Еквадорі нараховується більш ніж 9 млн. мешканців: індейці складають 39%; метиси - 41%; негри, мулати та самбо (змішення індейців з неграми) - 10%.
Таким чином, головною рисою Еквадору, як і багатьох інших латиноамериканських країн, є його етнічна триєдність - індейці, білі, негри. Слід зазначити той факт, що індіанський елемент внаслідок його високого відсоткового складу грає дуже важливу роль в цієї державі в порівнянні з іншими державами Латинської Америки.
Індіанці та метиси переважно живуть в районі С'єрри. Білі, мулати, самбо, негри - в районі Кости. Мешканці Ор'єнти (приблизно 3% населення країни), головним чином (в основному хібаро), сохранили до наших днів первісносуспільний лад.
В адміністративному відношені Еквадору поділен на 20 провінцій, 115 кантонів та 927 округів. Також як і у ряді інших латиноамериканських країн, саме за географічних та кліматичних умов є окремі місця, куди майже неможливо дістатись, і, тому вони є відносно ізольованними. Різні провінції намагаються зберегти свої традиції та звичаї. Ці фактори, ясна річь, впливають на локальні норми мови.
Іспанська мова як мова одержувач зазнала значного впливу з боку мов-донорів. Загальна кількість мов місцевого населення становила більш ніж 1200. Щодо африканських мов, то з прибуттям їх носіїв до Америки було імпортовано близько 500-700 мов та їх діалектів.
Збагачення іспанської мови на лексико-семантичному рівні запозиченими індоамериканізмами та афроамериканізмами характеризується не лише їх кількісним поповненням , а й тими якісними змінами, що сталися в усій макросистемі мови як наслідок її насичення специфічно забарвленою лексикою.
Процес формування макросистеми іспанської мови мав кілька етапів, які чітко розмежовуються у часовому просторі і пов’язані цілою низкою історичних, соціальних, економічних, культурних та інших факторів. На першому етапі, що збігається з періодом завоювання Америки (перші 100 років) відбувається зіткнення двох суспільств “А” і “В”, носіїв різних мовних кодів, відмінних між собою, де “В”- суспільство, що переважає численністю, але в наслідок соціо-історичних обставин руйнується: зменшується (аборигенні та африканськи общини, носії відповідних мов), “А” - суспільство, що здійснює експансію. Лінгвістичні процеси, що йдуть паралельно з соціо-історичними, в цей час характеризуються широкою експансією мови суспільства “А” (іспанська мова) і зменшенням та знищенням більшості індійських общин і, звичайно їх мов. Виняток становлять так звані “спільні мови” (lenguas generales), що навіть набувають певного розквіту, тому що сприяють підкоренню аборигенного населення через його євангелізацію, що ведеться переважно однією із спільних мов.
Другий етап утворення макросистеми, що збігається власно з колонізацією, триває до початку ХІХ століття і характеризується у лінгвістичному плані тим, що носїї мов суспільства “В” за участю, звичайно, носіїв мови суспільства “А” збагачують останню значною кількістю лінгвістичних елементів із традиційних місцевих мов. Широкі верстви суспільства “В”, перш за все панівна верхівка, переходять до виключного користування мовою “А”.
На цьому етапі відбувається перебудова мов и “А” за формулою А+b, де “b” - субстратний внесок мов суспільства “В” і виникає нове мовне формування “А1”. У цьому випадку “А”не дорівнює ”А1”, а репрезентує іспанську мову Латинської Америки, що спільно з ідіомом “А” утворила новий діатопічний ареал.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.