Реконструкція будинку для заощадженння тепла

5.4  Реконструкція будинку для

заощадженння тепла

Сьогодні в Україні більшість будинків не відповідає новим нормативам за опором теплопередачі К (м²°С/Вт), а менший опір їх огороджувальних елементів зумовлює більшу потребу енергії на відновлення втраченого тепла.

Нові нормативи, чинні від 1994року, вимагають збільшення опору теплопередачі в декілька разів для нового будівництва та при реконструкції житлових та громадських будівель.

Більшість будинків характеризуються низьким рівнем теплозахисту. З 1994 року в Україні почали діяти будівельні норми, які регламентують застосування в житлових і громадських новобудовах (а також при реконструкції старих будинків) стін, покриттів і вікон, теплозахисні характерис­тики яких наближені до європейських вимог.

5.4.1 Теплоізоляція   стін

Раніше стіна завтовшки у дві цеглини (51 см) вважалася задовільним бар'єром на шляху проникнення холоду в приміщення. Згідно з чинними нормами теплозахисту, товщина цегляної стіни повинна становити 1,5м. Звичайно, будинки з такими стінами ніхто не будуватиме. Тому нині споруджують будинки з утепленими стінами.

Товщина ефективного утеплювача, наприклад із мінеральної вати, дорівнюватиме лише 8-10 см. Головне — вберегти утеплювач від механічних ушкоджень і вологи. Вологий утеплювач не захистить приміщення від холоду, більше того, — "сприятиме" додатковим втратам тепла.

Захищати утеплювач треба незалежно від того, з якого боку стіни його прикріплюють. Зовні на поверхню стіни негативно впливають дощ і вітер, а зсередини доводиться захищатися від цвяхів і вологого повітря.

На практиці застосовують обидва способи, але найкраще утеплювати стіну зовні. Стіна, утеплена зсередини, має багато недоліків.

По-перше, несуча стінова конструкція не захищена від морозу і коливань зовнішньої температури. Будинок з такими стінами недовговічний.

По-друге, внутрішню ізоляцію неможливо виконати скрізь. Наприклад, у місцях сполучення стіни із залізобетонним перекриттям вкласти теплоізоляційний матеріал практично неможливо. Тут утвориться місток холоду, на межі якого з повітрям при­міщення утворюватиметься волога.

По-третє, волога може утворюватися не тільки на містках холоду, але й у будь-якому місці стіни.

Щоб запобігти цьому, прокладають пароізоляційний шар, що збереже утеплювач від вологи. Проте випадкове руйнування шару, наприклад цвяхом, призведе до неприємних наслідків.

Зовнішня теплоізоляція також має недоліки. Головний — вона дорожча за внутрішню. Крім того, механічне руйнування зовнішнього оздоблювального шару призводить до намокання теплоізоляційного шару дощовою водою. Тому цей шар виконують з міцних і довговічних матеріалів. Іноді оздоблювальний шар виконують на деякій відстані від шару теплоізоляції — так, щоб між ними була вентильована порожнина.

Тут намокання утеплювача не призведе до неприємних наслідків, адже волога в ньому ж і висохне. Така конструк­ція майже не має експлуатаційних недоліків, і лише висока вартість перешкоджає широкому ЇЇ застосуванню.

В наш час для теплової ізоляції стін переважно застосовують матеріали на основі мінеральної або скловати, пінополістиролу та пінополіуретану. Частка теплоізоляції з мінеральної вати в Європі складає 60-80%, близько 10% — зі скловати, приблизно 20% - з пінополістиролу та інших пінопластів.

Таблиця 5.1 - Галузі застосування теплоізоляційних матеріалів

Мінеральна вата

Мінеральна вата — волокнистий матеріал, який отримують із силікатних розплавів гірських порід, металургійних шлаків тощо.

Головні властивості виробів з мінеральної вати — високий рівень тепло- і звукоізоляційності, стійкість до температурних деформацій, негїгроскопічність, хімічна і біологічна стійкість, екологічна безпечність і легкість у монтажі. І найголовніше — вони відносяться до класу негорючих матеріалів. Більш того, мінераловатні матеріали ефективно перешкоджають розповсюдженню полум'я, тому застосовуються водночас як протипожежна ізоляція і вогнезахист.

Теплопровідність матеріалу характеризується трьома показниками: теплопровідністю твердої основи, теплопровідністю повітряного середовища і вологістю в порожнинах матеріалу та інтенсивністю передачі тепла випромінюванням. Теплопровідність твердої основи — головна складова — залежить від геометрії та орієнтації волокон у просторі. Тому найефективнішою вважається мінеральна вата з хаотичними розташуванням і орієнтацією волокон.