Користуючись аналогією з 1929 роком, можна спробувати оцінити втрати. Тільки за три місяці 1929 року після початку кризи американського фондового ринку котирування акцій впали приблизно на 40%. А за три роки вартість фондових активів знизилася майже в 10 разів. Якщо подібне повториться сьогодні, то тільки в США може згоріти фіктивного капіталу на суму від 4 до 9 трлн доларів, що дорівнює об'єму американського ВВП. А по всьому світу згорить в два-три рази більше» [Сергей Мальцев. Мир на излете (1999) // http://www.thewalls.ru/annals/dollar6.htm].
Здавалось би зупинити кризу можливо шляхом нарощування реального виробництва, але і тут ми маємо глухий кут.
Так, сучасний розвиток техніки і технології дозволяють виробляти величезну кількість товарів, але гонитва за прибутком в сукупності з можливостями сучасного виробництва, реалізація стратегії економічного зростання породили парадоксальні суперечності:
1. Сьогодні ми спостерігаємо, як розвивається криза перевиробництва (вже сьогодні того, що виготовлюється, цілком достатньо, щоб вирішувати найгостріші проблеми глобального співтовариства і забезпечити для всіх жителів планети достатній рівень утилітарного споживання) і криза переспоживання (в країнах західної цивілізації люди споживають набагато більше необхідного). І це на фоні голоду в країнах «третього світу», екологічних криз і убування природних ресурсів.
2. Продуктивність зростає за умов все менших витрат живої праці, що породжує новий парадокс: підйом економіки, який супроводжується «повною зайнятістю» і зниженням реальних доходів середнього класу (А. Крюгер).
3. Розвиток нових технологій веде до того, що достатньо очевидною стає даремність діяльності приблизно 80% працездатного населення Землі, включаючи як країни ядра, так і країни периферії, відзначає Г. Задорожний []. За даними ООН вже наприкінці ХХ століття у всьому світі налічувалося не менш 150 млн. безробітних і ще 900 млн. були зайняті частково.
Логічно, що подальше зростання виробництва не має сенсу. В ситуації, коли з одного боку зростання виробництва обмежено рівнем споживання і ресурсними можливостями, а з іншого - вартість фінансових активів у декілька разів перевищує реальні активи, неминучими стають, по-перше, масові банкрутства, а, по-друге, - тотальний дефіцит активів при дорожчанні їх вартості. Вільний фіктивний фінансовий капітал обов'язково спробує «узаконити» себе через скуповування реальних активів, особливо у осіб і країн, що знаходяться в складному становищі, за безцінь, поки є така можливість, а оскільки його набагато більше, ніж активів, самі активи через деякий час різко зростуть в ціні (і йдеться, перш за все, про всі види ресурсів, у тому числі землю, реально ефективні і перспективні виробництва і сфери діяльності. Ось чому злочином для української економіки і її населення є нинішня приватизація за безцінь стратегічно важливих підприємств і ухвалення закону про купівлю-продаж землі.
Перша група чинників – це чинники, безпосередньо пов'язані з особистісними морально-психологічними характеристиками людей, а також рівнем професіоналізму і духовно-інтелектуального розвитку, це: непрофесіоналізм, недалекоглядність політиків і економістів, зрада політиків, відсутність моральності, глобальна криза духовності, зміна свідомості, втрата істинного сенсу життя, дефіцит освіченості і культури, нездатність переважної більшості людей зрозуміти процеси, що відбуваються в світі, обмежена і брехлива інформація, доступність до істинних знань, інформації обмеженого числа людей.
Другий чинник – це чітко розроблений механізм існування, механізм ВЕМ (сам механізм створений дуже професійно).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.