Політико-правові врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою, страница 3

Багато науковців надають перевагу визначенню поняття неміжнародний збройний конфлікт, яке має більш практичне застосування: збройні конфлікти неміжнародного характеру — це усі збройні конфлікти, що не підпадають під дію статті 1 Додаткового протоколу І, що відбуваються на території будь-якої держави «між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, що, знаходячись під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, що дозволяє їм здійснювати безперервні й узгоджені воєнні дії і застосовувати положення Протоколу II».[9]

Деякі сучасні збройні конфлікти неможливо охарактеризувати як виключно «міжнародні» або «неміжнародні». Цьому сприяють такі ускладнюючі елементи , як міжнародне втручання з причин гуманітарного або воєнного характеру , порушення прав людини як результат нападу на цивільних осіб.[10]

Основними ознакми, що відрізняють збройний конфлікт неміжнародного характеру від міжнародного збройного конфлікту є:

а) застосування зброї й участь у конфлікті збройних сил, включаючи поліцейські підрозділи;

б) колективний характер виступів. Дії, що зумовлюють обстановку внутрішньої напруженості, внутрішні заворушення, не можуть вважатися конфліктами, що розглядаються;

в) певний ступінь організованості повстанців і наявність органів, відповідальних за їхні дії;

г) тривалість і безперервність конфлікту. Окремі спорадичні виступи погано організованих груп не можуть розглядатися як збройні конфлікти неміж народного характеру;

ґ) здійснення повстанцями контролю над частиною території держави.[11]

Існує безліч причин виникнення збройних конфліктів неміжнародного характеру, проте можна виділити такі основні:

- порушення прав меншин населення держав;

- недотримання прав людини і громадянина з боку державних органів влади;

- нездатність публічної влади керувати країною , забезпечувати законність і правопорядок в країні , в результаті чого різні угруповання населення починають між собою боротьбу за владу;

- конфесійні протиріччя між різними релігіями ;

- націоналізм , расизм , нетерпимість до інших народів.[12]

Захист жертв в період збройних конфліктів неміжнародного характеру тривалий час залишалася поза сферою міжнародно -правового регулювання. Це пов'язано, зокрема , з делікатним питанням державного суверенітету. Тому норми, що застосовуються до  внутрішніх збройних конфліктів є порівняно обмеженими .[13]

До 3бройних конфліктів неміжнародного характеру застосовується ст. З, що є загальною для усіх Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949,  Додатковий протокол II до них 1977 р., а також норми міжнародного звичаєвого права. [14]

Норми міжнародного гуманітарного права застосовуються до внутрішніх збройних конфліктів у разі, коли військові дії досягають певного рівня інтенсивності. Все, що нижче цього рівня, вже незбройний конфлікт, а внутрішні заворушення. При цьому мова може йти тільки про застосування норм внутрішньодержавного права, так як критеріями застосування норм міжнародного гуманітарного права збройних конфліктів є ступінь насильства і потреба жертв в захисті.[15]

Третя стаття , спільна для всіх Женевських конвенцій 1949 року , присвячена неміжнародним збройним конфліктам, виявилася  справжнім проривом. Вона вперше зобов'язала держави обмежувати насильство і захищати жертв війни під час збройних конфліктів неміжнародного характеру . Раніше дані питання входили виключно до сфери компетенції самих держав. Тому таке особливе значення надається третій статті, яка є загальною для всіх Женевських конвенцій 1949 року , її навіть називають «Міні- конвенцією ».[16]

Дана стаття встановлює , що у випадку  збройного  конфлікту,  який  не  має  міжнародного характеру та виникає на  території  однієї  з  Високих  Договірних Сторін,  кожна  сторона  конфлікту  зобов'язана  застосовувати  як мінімум такі положення: