Політико-правові врегулювання внутрішніх збройних конфліктів та досвід їх розв’язання світовою спільнотою, страница 10

У лютому 2006 р. Сенат США прийняв резолюцію, яка вимагала введення до Дарфуру військ НАТО і миротворчих сил ООН з чітко артикульованих мандатом. Великого значення в миротворчій діяльності світової спільноти мав проект резолюції про створення 26-тисячного контингенту військ ООН для відправки в Дарфур, розроблений у липні 2007 року Францією, Великобританією і Ганою – ЮНАМІД. [50]

Відчувши безперспективність силових спроб вирішення конфлікту, а також під тиском світової спільноти, передусім США та низки європейських і африканських країн, членів Міжурядової організації з розвитку, уряд і повстанці розпочали переговорний процес. У січні 2005 р. між урядом і Суданським народно-визвольним рухом (СНВР) було підписановсеохоплюючу мирну угоду, яка, зокрема, передбачала надання південним штатам широкої автономії, інтеграцію СНВР до політичного життя країни, розподіл влади та прибутків від продажу нафти, а головне – визнала за Півднем право на самовизначення.

Миротворчі операції, здійснювані Африканським Союзом та ООН за підтримкою Європейського Союзу та прикордонних держав увінчалися успіхом. 23 лютого 2011 року в столиці Катару м. Доха відбулося підписання рамкової угоди між представником суданського керівництва А. Х. Омером і представником головного опозиційного дарфурського повстанського угрупування Руху за справедливість і рівність А. Тугудом.[51]

2011 року 15 лютого розпочалися масові заворушення в Лівії, які переросли у громадянську війну. Цього року  слідом за революціями в Єгипті і Тунісі в лівійських провінціях почалися акції протесту з вимогою відходу лідера країни Муаммара Каддафі, який правив понад 40 років. Через два дні у другому за величиною місті Лівії - Бенгазі - відбулися зіткнення демонстрантів із співробітниками органів правопорядку.[52]           Уже 26 лютого Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію про введення міжнародних санкцій проти керівництва Лівії. Лівійська опозиція повідомила про формування тимчасового органу влади - Перехідної національної ради (ПНР) та підготовку до виборів глави держави. ПНР очолив колишній міністр юстиції Лівії Мустафа Абдель Джаліль (Mustafa Abdel-Jalil). 5 березня ПНР проголосила себе єдиним легітимним органом, після чого в Лівії почалися зіткнення між повстанцями і вірними Каддафі військами.17 березня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, що передбачає введення безпольотної зони над Лівією, після чого почалася військова операція проти режиму Каддафі за участю збройних сил низки держав: Великобританії, Франції, США, Канади, Бельгії, Італії, Іспанії, Данії. 31 березня керівництво кампанією в Лівії повністю перейшло до представників командування НАТО.

Тіла Каддафі, Муатасема і екс-глави Міноборони були перевезені в місто Місрата, де вони виставлялися в громадських місцях на загальний огляд, пізніше поховані в невідомому місці.

23 жовтня нова влада Лівії урочисто оголосила про звільнення Лівії від режиму Каддафі, який правив понад 40 років. 31 жовтня НАТО завершила операцію .Рада Безпеки ООН, відповідно до прийнятої раніше резолюції, скасувала режим безпольотної зони над Лівією.

За даними нової влади, за час збройного протистояння в Лівії загинули, щонайменше, 25 тисяч осіб, кількість поранених становить 50 тисяч осіб.[53]

У Кот-д’Івуарі в березні 2011р. вибухнуло збройне насильство між силами, вірними Президенту Л.Гбагбо (Laurent Gbagbo), і прихильниками міжнародно-визнаного новообраного Президента А.Уаттара (Alassane Ouattara). Провал кількамісячних переговорів і спорадичне насильство зумовили втручання ООН і французьких військ, наслідком якого стали арешт Л.Гбагбо та його екстрадиція до Міжнародного кримінального суду.[54]

Отже, досвід міжнародних та регіональних організацій, неурядових організацій, гуманітарних груп, окремих держав  у врегулюванні збройних внутрішніх конфліктів показує  наскільки позитивно чи негативно може  впливати міжнародна спільнота на стабілізацію тієї чи іншої конфліктної ситуації. Незважаючи на успішність багатьох операцій, можливості міжнародної спільноти залишаються обмеженими.