Надання невідкладної допомоги при синкопальних станах на догоспітальному етапі (Практичні рекомендації)

Надання невідкладної допомоги

Присинкопальних станах

на догоспітальному етапі.

 (Практичні рекомендації)

Непритомність - швидко, іноді навіть раптово, без усяких провісників, що наступає  стан сильного пригнічення діяльності серця, судинної і психічної сфери, що доходть  іноді майже до повного припинення кровообігу, дихання і функцій головного мозку.                                                                  Енциклопедія Брокгауза й Ефрона.   

Визначення.Термінологія.    Синкопальні стани – це стани, які характеризуються спонтанно виникаючими преходячими порушеннями свідомості, зумовлені скороминущим (до 30с )  зниженням мозкового кровообігу  як  правило, приводячими до порушення постурального тонусу і падіння. Слово "синкопе" має грецьке походженняи (“syn” - «разом»; “koptein” - «відізати, відривати»), пізніше це слово перекочувало в латинську  мову- syncopa, з якої воно перейшло в музичну термінологію (синкопа). Однак, в клінічній медицині для визначення патологічних станів прийнято користуватися термінами, етимологічно пов'язаними з грецькою мовою, тому більш вірним є все-таки слово «синкопе». В українській  мові слово синкопе є синонімом  до слова  непритомність.

У зв'язку з особливостями МКХ-10, відповідно до якої і синкопе і колапс мають однаковий шифр (R-55), може скластися враження про близькість, якщо не взаємозамінність цих термінів. Насправді це не так. Невід'ємною ознакою непритомності є втрата свідомості, нехай, навіть, на лічені секунди. Колаптоїдний  стан  характеризується  різким падінням артеріального тиску, який може призвести до розвитку непритомності, але може пройти і без такого - із збереженням свідомості. Відповідно до рубрик МКХ-10 виділяють такі види непритомних станів: психогенна непритомність (F48. 8); синокаротидний синдром (G90. 0); теплова непритомність (T67. 1); ортостатична гіпотензія (I95. 1) в т.ч. неврогенна (G90. 3) і напад Моргані - Адамса – Стокса (I45. 9). Проте, ця класифікація, орієнтована в першу чергу на епідеміологічні аспекти застосування, незручна в практичному використанні. Тому пропонується  користуватися класифікацією, запропонованою в 2001 році групою по вивченню синкопальних  станів Європейського товариства кардіологів.

Поширеність і прогностична значимість. Стратифікація ризику. Встановити точну поширеність синкопальних станів неможливо, тому що далеко не всі випадки є приводом для звертання до лікаря, та й не у всіх випадках є можливість впевнено сказати, чи був  у пацієнта власне синкопальний стан, чи  це був який інший розлад несинкопальної природи. Відповідно до різноманітних даних  частина  людей у загальній популяції, які  хоч раз в житті переживали синкопе складає від 3 до 40%. Базуючись на даних  популяційних досліджень можна зробити висновок  про те, що частота розвитку синкопе  вища  з віком - до 40%  осіб старше 75 років хоч раз в житті непритомніли.

Найбільше часті причини короткочасної втрати свідомості.

В таблиці  приведені дані про причини втрати свідомості серед пацієнтів усіх віків. Варто звернути увагу, що більш ніж у 40% випадків точну этіологію синкопе виявити так і не вдалося. У пацієнтів молодого віку структура дещо  відрізняється - в основі 39% непритомностей лежать психічні розлади, 12 % мають вазовагальну природу, 3% припадає на ситуаційні непритомності, 3% - на кардіовас - кулярні захворювання, у 2% є  ортостатична гіпотензія і причини непритомності в 33% випадків залишаються нез'ясованими. Найгірший прогноз виникає при синкопе, пов'язаних із захворюваннями серця. Летальність у цьому випадку вже в перший рік складає від 18 до 33%. У випадку інших причин синкопе (у тому числі й у відсутність видимих причин) річна летальність складає від 0 до 12%. До найбільшого ризику схильні пацієнти, що мають такі ознаки:

1) вік старше 45 років

2) наявність в анамнезі серцевої недостатності