Методика розвитку креативного мислення на заняттях з бісероплетіння в 10 класі, страница 4

Ø  Переборювався метод інтроспекції в дослідженні мислення біхевіористами (У. Торндайк, Д. Уотсон, С. Холл).

Ø  Розроблялися принципи та методи дослідження мислення як продуктивного процесу розуміння представниками гештальтпсихології (М. Вертгеймер, К. Дункер, В. Келер, К. Кофка, Н. Майєр, Л. Секей). М. Вертгеймер вважав, що вирішення задачі, нова ідея з’являються у момент «схоплення» ситуації у її цілісності та повноті (інсайту). Механізмом продуктивного мислення слід вважати переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, не за елементами, а цілісно. Критика асоціанізму з боку гештальтпсихології здійснювалася через дослідження суттєвих відносин в проблемній ситуації (К. Дункер, М. Вертгеймер, К. Келер), частини якої починають сприйматися в новому гештальті, у нових відношеннях. Було поставлено ряд принципових питань психології мислення: про специфіку творчого (продуктивного) мислення, механізми створення нового в процесі мислення, співвідношення поступового та раптового в процесі розв’язання  творчих завдань, про «евристичні» методи їх вирішення тощо.

Узагальнюючи розвиток феноменології творчого мислення в описаних дослідницьких школах, підкреслимо формування в них такої методологічної орієнтації, як природничо-наукова, що домінувала на початку ХХ ст. в асоціанізмі, Вюрцбургській школі, гештальтпсихології, психоаналізі та виявлялася у пошуку природних та універсальних сутнісних механізмів творчого мислення, існуючих у людини як вроджені здатності.

Усі розглянуті концепції пов’язують визначення творчості з характером мислення, опосередкованого психічними новоутвореннями, у результаті чого з’являються нові оригінальні цінності в науці, мистецтві, техніці. Поняття творчого продукту стає не тільки філософським та загальнонауковим, але також спеціально-науковим, зокрема, психологічним поняттям [1].

Потреба у вивченні цього феномена набула суспільного, прагматичного значення, було усвідомлено актуальність та перспективність його вивчення, набув визнання сам термін «креативність». Слід підкреслити, що Дж. Гілфорд не лише сформулював проблему креативності, але запропонував варіант її розв’язання, який поклав початок його формуванню [11, 20].

Дж. Гілфорд, розуміючи під креативністю дивергентне мислення, виокремив такі її параметри: продуктивність, оригінальність, семантичну гнучкість, образну адаптивну гнучкість, семантичну спонтанну гнучкість.

Параметри креативного мислення (ідеомоторна швидкість, спонтанна гнучкість, здатність до віддалених асоціацій тощо), які можливо оцінити за допомогою тестів та спостережень, узагальнює сучасний американський дослідник Г. Адлер [1].

Аналіз особистісних властивостей креативів - характерна риса зарубіжної психології творчості. Значний масив особистісних характеристик (84 якості), серед яких зустрічаються навіть протилежні якості, представлено у П. Торренса [3].

Спираючись на переваги проаналізованих методологічних орієнтацій у вивченні креативного мислення, вважаємо, що реалізація принципу системності вивчення явища передбачає передусім аналіз креативності як багаторівневого утворення, що перебуває в складних структурних зв’язках з іншими компонентами психічної організації – інтелектом, здібностями, спрямованістю, вольовими, емоційними, мотиваційними тощо [4, 21].

Отже, історія проблематики креативності, креативного мислення має три основних етапи розвитку [4, 8]:

Ø  імпліцитний (з античності до кінця ХІХ ст.), під час якого формується уявлення про природу творчості, розглядаються основні психологічні закономірності процесів мислення, що відповідають принципам наукового детермінізму;

Ø  експліцитний (кінець ХІХ – 80-ті рр. ХХ ст.), який складався з інкубаційного періоду розвитку творчості та номінаційного періоду, під час якого з’явився термін «креативність»;

Ø  рефлексивний (90-ті рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.), пов'язаний з осмисленням та узагальненням результатів дослідження креативності, креативного мислення, перспектив розвитку.

РОЗДІЛ 2.