Вдосконалення ринкового регулювання системи життєзабезпечення міст. Місце регіональної економіки в системі економічних відносин країни, страница 8

·  нераціональне розміщення продуктивних сил у системі “держава – регіон”, що деформує структуру виробництва і споживання;

·  міжрегіональне суперництво у сфері економічних відносин (отримання окремими регіонами значних іноземних капіталовкладень, технологій, більш пільгового інвестиційного клімату, фінансових ресурсів);

·  невизначеність регіональних пріоритетів розвитку (деякі регіони мають нереалізований потенціал у сферах, які для держави є пріоритетними – міжнародний туризм, транспортно–комунікаційна інфраструктура тощо).

Вплив негативних факторів на конкурентоспроможність країни та її регіонів призводить до того, що Україна продовжує втрачати свої порівняльні переваги (за оцінками Дойчбанку, Україна була віднесена до найбільш економічно розвинених республік СРСР, що підтверджують такі дані: 15% світового видобутку залізної руди, 10% світових обсягів виплавляння сталі і чавуну, 12% світового виробництва цукру, 9% світового видобутку вугілля) [7]. Це загрожує не тільки конкурентоспроможності підприємств, галузей, регіонів країни, а приводить до все більшого розриву між національною економікою і економікою високорозвинених держав через неефективну систему розвитку економіки, її окремих галузей, низьку здатність народногосподарського комплексу до інвестицій, понижений рівень соціально–культурних відносин і падіння життєвого рівня населення. Тому поряд з негативними, важливо виділити позитивні фактори конкурентоспроможності країни (регіону), які формують її початкові порівняльні переваги:

·  вигідне транспортно–географічне та геополітичне положення;

·  значні запаси корисних копалин та вигідне розміщення сировинних родовищ;

·  високий рівень родючості сільськогосподарських угідь;

·  великий промисловий потенціал, зокрема – значні масштаби основних виробничих фондів;

·  наявність концентрованої системи науково–дослідних, проектно–конструкторських закладів та експериментальних баз як основи для розробки і впровадження технологій;

·  висока кваліфікація багатьох професійних категорій працівників при забезпечені на певний час порівняно низької заробітної плати.

Ці фактори доцільно доповнити факторами суто регіонального характеру, головні серед яких:

·  спільність історичної спадщини, традиційний характер гуманітарних та культурних контактів;

·  наявність у кожному регіоні значного виробничого, інтелектуального та науково–технічного потенціалів;

·  технологічна взаємопов’язаність та взаємодоповнення значної кількості виробничих процесів;

·  наявність однотипних соціально–економічних та екологічних проблем.

Отже, наявність в Україні та її регіонах вищезгаданих позитивних факторів конкурентоспроможності дає можливість, при умові здійснення докорінних економічних реформ, проводити соціально–економічну політику в напрямку створення ефективно діючої системи життєзабезпечення з урахуванням системи економічних інтересів та на основі наукових пріоритетів.

Отже, необхідна реабілітація принципу планомірного розвитку, який у світовій практиці знайшов своє відображення у методах стратегічного менеджменту. Слід зазначити, що в дослідженнях українських економістів [3, 5] наголошується на важливості застосування методів стратегічного менеджменту в процесі реформування національної економіки, особливо при формуванні внутрішнього ринку товарів народного споживання.

На важливості планомірного розвитку та стратегії державного регулювання наголошують і вчені–економісти інших країн. Вони підкреслюють, що дані процеси набувають особливого значення в період загальногосподарських криз та структурної перебудови економіки. В цей період стратегія державного регулювання повинна бути направлена на зведення до мінімуму негативних наслідків ринкових процесів, створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкових відносин, особливо у сфері соціально–економічної діяльності та забезпечення соціального захисту населення [2, 7, 8].